До мене навідалася леді Кінрос. Оскільки я не зміг прийняти її як слід у своїй квартирі на Паркерз Піс, я запросив її на чай до кімнати відпочинку, де вона зустрілася з моїми приятелями. Ти б нею пишалася. Я — так точно пишався. На ній було лавандово-синє плаття, невеличкий модний капелюшок з перами, тугі лайкові рукавички та напрочуд елегантні черевички. Своїм добрим знанням жіночої моди я зобов’язаний Шарлотті, моїй райській пташці, яка в салоні модистки інколи витрачає грошей більше, аніж іспанська графиня.
Мені здається, що Елізабет стала менш замкнутою, бо вона посміхалася хлопцям і з ентузіазмом та гумором підтримувала розмову. До того часу, коли вона пішла, всі мої знайомі встигли в неї закохатися. І це кохання вже породило рядки поганих віршів та іще гірші сонати для фортепіано. Оскільки кембриджський район Бекс являє собою море прекрасних жовтих нарцисів, ми влаштували Елізабет пішу екскурсію аж до Кему, де побожно посадили її в карету.
Свій другий рік у Кембриджі я закінчу з відмінними оцінками з усіх предметів. Я тебе люблю і страшенно за тобою скучаю, але чудово розумію, чому ти залишилася в Кінросі. Ти — просто чудо, мамо.
Усе моє кохання — тобі.
Твій котик Лі
Кінрос, червень 1884 року
Дорогі Александре та Елізабет!
Не знаю, де застане вас мій лист тепер, коли ви подорожуєте в Італії, особливо через те, що, наскільки я можу судити, тамтешня пошта є дуже ненадійною. Іще одна країна, котра, як і Німеччина, намагається об’єднатися. Сподіваюся, що ви не встрягнете в якусь революцію чи щось подібне!
У нас погані новини. Чарльз Дьюї пішов у кращий світ тиждень тому і був похований у своєму маєтку. Смерть сталася раптово і, як розповіла мені Констанція, майже безболісно. Його серце зупинилося тоді, коли він сьорбав своє односолодове віскі. Він помер зі смаком свого улюбленого напою на губах та щасливим виразом на обличчі. Я страшенно засмучена, коли я пишу ці рядки, мої очі повняться слізьми. Він був такий веселий та бадьорий, так любив життя і радів йому! Якщо рай і справді є таким, яким його зображають біблійні фанатики, то йому там напевне буде страшенно нудно. Констанція теж такої думки; вона й досі відпускає фривольні жарти з приводу його бакенбардів.
У нас у Кінросі — нашестя мух, яке сталося, скоріш за все, через очисні споруди. Якщо матимеш вільну хвилину, Александре, то помізкуй над цією проблемою, добре? Сунь та По — безнадійні невігласи стосовно очистки гівна, тому По виписав якогось експерта з Сіднея. Не думаю, що цей експерт знатиме про гівно більше, аніж По. Утім, «По»-живемо, «По»-бачимо. Жарт.
Хіба ж мій котик — не чудо? Утім, він каже, що не повернеться додому, коли отримає вчений ступінь, — хоче писати докторську дисертацію в Единбурзі. Я за всіма вами дуже скучаю.
З любов’ю, Рубі
Лондон, листопад 1884 року
Дорогенька тітонько Рубі!
У мене біда з моїм наставником, містером Фоулдзом, який уже вкотре поскаржився на мене татку. Ось мої останні злочини: відсутність інтересу до гарних манер, соціальних чеснот і релігії; схильність до математичного аналізу та диференціального обчислення; доведення його до роздратування тим, що я довела хибність його математичних методів і правильність моїх та ще й зловтішалася з цього; вживання виразу «От лайно!», коли перекинулася чорнильниця; висміювання його за те, що він вірить, начебто Бог створив наш світ протягом семи днів. Бо оце — вже точно лайно, тітонько Рубі.
Він потягнув мене за вухо до таткової бібліотеки і в пориві злостивості вивалив перед ним мої прогрішення, а потім, покінчивши зі своїми скаргами, прочитав татку довжелезну лекцію і відчитав його за те, що він виховав мене в тому дусі, що дівчата здатні конкурувати з хлопцями. Господь це заборонив, пояснив він. Татко серйозно і уважно вислухав його, а потім спокійно спитав, чи не хотів би він відпустити моє вухо. Звісно, у нападі роздратування містер Фоулдз просто про нього забув, тож він узяв і відпустив мене. А потім татко спитав, чи можу я що-небудь сказати на свій захист, через що містер Фоулдз страшенно обурився. Я сказала татку, що не гірше за будь-якого хлопця знаюся на математиці та механіці, що мої грецька, латина, французька та італійська є кращими, аніж у містера Фоулдза, і що я маю повне право робити власні висновки про Наполеона Бонапарта, навіть якщо його вихваляють до небес більше, аніж старого й дурного герцога Веллінгтонського, який би не виграв битву при Ватерлоо, якби не прусаки, і який взагалі був сіреньким прем’єр-міністром. Як послухати містера Фоулдза, то британці ніколи не помиляються і завжди мають рацію, а решта світу — завжди хиблять, особливо французи та американці.