Тато вислухав, а потім відпустив мене. Не знаю, що він там сказав містеру Фоулдзу, але сказане було, вочевидь, на мою користь, бо відтоді містер Фоулдз кинув свої намагання перетворити мене на дівчинку. Я сподівалася, що він пошле містера Фоулдза пакувати речі і знайде мені нового наставника на кшталт містера Стівенса, але він цього не зробив. А опісля він сказав мені, що коли я виросту і буду жити самостійним життям, то мені буде траплятися багато людей штибу містера Фоулдза, то краще мені звикнути до них зараз. Ха-ха, а я йому однаково помстилася — прокралася до нього у спальню і вимазала його ліжко патокою. Містер Фоулдз просто сказився від люті! За це мене вперше випороли — ох і боляче мені було, тітонько Рубі! Чесно кажу вам. Але я просто задерла підборіддя і навіть оком не моргнула. У мене увесь час була спокуса сказати йому «Пішов ти в сраку», але навіть татко не відає, що я знаю цей вираз, тому я вирішила цього не робити. Я скажу йому це в останній день його наставництва. Я жду не діждуся побачити, який вираз буде у нього на обличчі! Як ви гадаєте, його не трафить шляк, коли він це почує? А то, іще чого доброго, помре на місці.
Я б із більшим задоволенням була зараз у Кінросі з містером Стівенсом та моєю конячкою, якщо чесно. Однак мамин приятель, містер Говер, зводив мене до анатомічного музею, і більшого задоволення у своєму житті я іще не знала. Довжелезні полиці за полицями, а на полицях банки з людськими органами — ампутовані руки та ноги, ембріони, мозки і навіть двоголова дитина; ага, там були іще двоє немовлят, що зрослися своїми боками. Якби мені дозволили, я б поставила там ліжко і жила б у музеї цілісінький рік, вивчаючи все найретельнішим чином, але татку більше подобається, коли я виявляю цікавість до камінюччя та до електричного струму.
Він провів усі канікули з Лі, вивчаючи нові способи очищення каналізаційних стоків, тому я припускаю, що у Кінросі невдовзі буде споруджений новий завод з переробки стічних вод. Не забудь перевірити, чи годує Чанг моїх пацюків, добре? Я люблю пацюків — це такі щасливі, веселі і кмітливі створіннячка! Вас я також люблю, тітонько Рубі.
Ваша любляча подруга, Нелл
Лондон, квітень 1885 року
Моя люба Рубі.
Нарешті ми маємо повернутися додому — десь приблизно на початку осені. О, я така рада! Александр вирішив плисти разом із нами — через твої дописи про По та про ситуацію з каналізацією. Дійсно, зі словом По можна добряче каламбурити. Ось, наприклад, у Північній Італії є річка, яка зветься По, — прекрасна ріка, широка та стрімка, і тече вона поблизу наймальовничіших місць, які тільки доводилося мені споглядати, — це Італійські озера. Мені Італія подобається більше за решту країн Європи, включно і з Великою Британією. Там у людей якесь сонячне, світле ставлення до життя, хоча вони, на жаль, є дуже бідними. А ще вони співають, співають і співають. В Уельсі також увесь час співають, та от тільки пісні їхні — сумні.
Мені якось ніяково й химерно, що я — леді Кінрос, а от Александр, так той просто купається у своєму рицарському званні. Що ж, я добре його розумію. Це вивищує його в очах шотландського міста Кінрос. На жаль, і мій батько, і доктор Маррі померли задовго до того, як Александр став сером. Саме через це наш Александр тепер вірить у життя після смерті, просто для того, щоб двоє старих знали, що він — рицар, і аж кипіли та булькали від заздрощів. Але мені чомусь здається, що ані титул Александра, ані його величезне багатство не справили б ніякого враження на доктора Маррі та мого батька — хоч у цьому житті, хоч у потойбічному. Вони б просто пирхнули і відповіли, що все це не може змінити того факту, що він — незаконнонароджена дитина. А ця вада є для них невиправною, як первородний гріх.
Я так і не поїхала до шотландського Кінроса. Ох, Рубі, та мене аж тіпало від самої лише думки про урочистий в’їзд до цього містечка у всій пишності мого французького вбрання та моїх коштовностей. Це було б дріб’язковим актом. Я можу бути дурною, але дріб’язковою? Та ніколи й ні за що! Однак Александр звозив мене до Единбурга, бо Лі поїде туди в жовтні писати свою докторську дисертацію. А в Единбурзі я зустріла мою сестру Джин — вона тепер мешкає на Принсиз-стрит, і звуть її місіс Роберт Монтґомері. Я так і не забула, як погано вона повелася з Аластером та Мері, коли вони відвезли мене на поїзд до Лондона. Так, я простила її, але однаково це не те. Тому я попросила Александра запросити Аластера та Мері до Единбурга і поселити їх у розкішному готелі. То було велике глупство з мого боку, Рубі. Вони були як дві рибини, витягнуті з води, страшенно знічені і дуже боялися порушити етикет. І чому це ми творимо зло з найкращих мотивів? Хоча мушу сказати, що мені було приємно за них віддячити і втерти Джин носа — своїм званням леді. Александр каже, що її чоловік надто полюбляє компанію молодих хлопців і що про це вже знає увесь Единбург. Бідолашна Джин. Не дивно, що дітей у них так і немає. У неї грубі манери, і вона забагато п’є.