Нелл уже дев’ять років, а Анні вісім. У Нелл постійні шокуючі конфлікти з її наставником, який нездатен тримати її в рамках і більше не може її вчити, — вона переросла межі його знань. Анна виявила існування трьох дієслів: хотіти, грати і йти.
Китаянки проводять час у своє задоволення. Я потурбувалася, щоб у них було багато вихідних, і ці вихідні, коли ми в Лондоні, вони проводять або в музеї мадам Тюссо, або в зоопарку.
Мені шкода, що я мало бачила Лі, але він такий зайнятий! Хочу тебе порадувати: він закінчує університет з відзнакою першого ступеня. Лі — надзвичайно цікавий і чарівливий молодик, і прізвисько у нього, звісно ж, Принц. А яке ж іще? Бо разом із ним у Кембриджі навчалися багато його колишніх співучнів по школі Проктора.
Звісно, я напишу іще, але мені не терпілося якнайскоріше повідомити тебе про те, що ми повертаємося додому.
З великою любов’ю, Елізабет
ЧАСТИНА ДРУГА
1888–1893
Розділ 1
Двійко квітнучих дівчат
Новорічного дня 1888 року Нелл виповнилося дванадцять, і невдовзі після цього у неї почалися менструації. Оскільки у неї була батькова конституція — струнка та худорлява, то груди у неї були дещо недорозвиненими, і цей факт дозволив їй проігнорувати першу ознаку дорослості. Але настання регулярних менструацій ігнорувати було неможливо, особливо з такою матір’ю, як Елізабет.
— Ти більше не зможеш стрибати та бігати з колишньою легкістю, Нелл, — мовила Елізабет, намагаючись пригадати все, що казала їй Мері, коли у неї самої почалися менструації. — Віднині тобі доведеться поводитися, як молодій жінці, — більше ніяких пригод у шахтах і цехах, ніякого панібратства з чоловіками. Якщо тобі треба щось підняти з підлоги, то стулюй ноги і присідай усім тілом донизу. У жодному разі не сиди, розставивши ноги, і не теліпай ними в повітрі.
— Про що ти таке кажеш, мамо?
— Про скромну поведінку, Нелл. І нічого на мене так витріщатися.
— Це схоже на абсолютну дурницю! Мені треба сидіти, стуливши ноги? Не можна хвицати ними в повітрі?
— Більше не можна. Ти можеш вимазати свої підштаники.
— Але ж лише тоді, коли у мене місячні, — виклично заперечила Нелл.
— Ти ж не знаєш, коли вони в тебе можуть початися, — спочатку вони трапляються досить нерегулярно. Вибач, Нелл, але безтурботне дитинство скінчилося, — мовила Елізабет з металом у голосі. — Ти іще два роки носитимеш короткі плаття, але ти обов’язково поводитимешся, як молода жінка.
— Навіть чути про це не хочу! — театрально скрикнула Нелл. — Ти що — хочеш викреслити мене з таткового життя? Я ж йому як син!
— Ти — його донька, а не син.
Нелл уставилася на матір, і в душі її стало наростати відчуття страху.
— Мамо! Невже ти йому сказала про це?
— Цілком природно, що сказала, — відповіла Елізабет, змушена перейти до оборони. — Сядь, Нелл, будь ласка.
— Я не хочу!
— Коли Анна була немовлям, — почала Елізабет, долаючи небажання розкриватися перед дочкою, — я бачилася з нею менше, аніж належить матері, тому мені здавалося, що вона просто затрималася у своєму розвитку, а не є розумово відсталою. Саме ти сказала батьку, що з Анною щось не так, і тоді він здогадався, що Анна — розумово відстала дитина. І через це мені від нього добряче влетіло.
— Ти заслужила на це! — гаркнула Нелл.
— Так, заслужила. Але відтоді взяла за правило розповідати твоєму батькові про все, що трапляється з Анною та тобою.
— Ти — страшна людина!
— О Нелл, благаю тебе, поводься розсудливо!
— Це ти поводишся нерозсудливо! Ти просто хочеш зіпсувати мені життя, мамо! Хочеш розлучити мене з татком!
— Це — неправда, і це — несправедливо, — заперечила Елізабет.
— Та йди ти знаєш куди, мамо!
— Слідкуй за своїми манерами та своїми виразами, Елеоноро.
— Ага, я тепер Елеонора, еге ж? Так знай, що я відмовляюся бути Елеонорою! Мене звуть Нелл! — І Нелл, розлючено завиваючи, кинулася у захисток своєї кімнати.