А Елізабет лишилася — розгублена та спантеличена. «Вийшло зовсім не так, як я хотіла, — хіба я так само реагувала, коли Мері розповідала мені про мої менструації? Ні, я слухняно слухала і відтоді стала поводитися так, як мені наказала Мері. Чи була вона добрішою, аніж я зараз? Тактовнішою? Ні, напевне ні. Я точно пам’ятаю відчуття, наче мене прийняли до якогось таємного товариства, і тому високо цінувала своє членство в ньому. І чому це я припустила, що Нелл відреагує так само, як і я? Ми ж із нею зовсім різні люди! Я сподівалася, що стану її подругою, коли повідаю про жіночі таємниці, однак досягла тільки того, що налаштувала її проти себе. Невже вона не розуміє, що відтепер стала мішенню для чоловіків? Що кожного разу, коли вона піде туди, де багато чоловіків, вона наражатиметься на ризик збудити їхню цікавість у спосіб, про який дитина і знати не знає?»
Хоча Александр нічого їй не сказав, Нелл була надто розумною, щоб не помітити переміну, яка сталася у батькові у проміжку між учора та сьогодні. Він дивився на неї вже по-іншому, з сумішшю захвату і печалі. «Наче, — подумала вона, згораючи від сором’язливості, — він раптом перетворився на чоловіка, якого я не знаю і якому не довіряю». Ніколи не бувши високої думки про призначення та долю жінки взагалі, Нелл була вкрай роздратована тим фактом, що природа щойно нагадала їй, що вона — жінка. Особливо тепер, коли татко став дивитися на неї, як на незнайомку. Що ж, прекрасно! Якщо їй судилося стати для батька чужою, то він теж стане для неї чужим. І Нелл віддалилася від нього.
На щастя, Александр зрозумів причину такого вчинку Нелл і не став з нею конфронтувати.
— Невже ти думаєш, що я хочу, щоб ти перетворилася на манірну і правильну молоду жінку, Нелл? — спитав він, сидячи у своєму улюбленому кріслі в бібліотеці. Вона ж сиділа напроти нього, стуливши ноги на той випадок, якщо на підштаниках з’являться плями.
— А який іще є варіант, татку? Я ж не хлопець.
— Я ніколи не вважав тебе хлопцем. Ти мусиш вибачити мене, якщо я був до тебе дещо неуважним ці останні кілька тижнів, — це такий шок, коли здогадуєшся, як швидко летить час, оце і все. Моя маленька подруга стає дорослою, тож я почуваюся старим, — мовив він.
— Старим? Ти — старий, татку? — обурено вигукнула вона. — Просто скінчилися наші забави, от і все. Мама не хоче, щоб я спускалася з тобою в шахту чи ходила до цеху, — вона нічого не хоче! Я мушу припинити поводитися, як дівчисько-шибеник, але я не хочу припиняти! Я хочу ходити з тобою, татку, з тобою!
— І ти будеш ходити зі мною, Нелл. Але твоя мати попрохала мене дати тобі невеличкий перепочинок, щоб ти змогла звикнути до нової ситуації.
— Іншого я від неї і не чекала! — сердито мовила Нелл.
— Не забувай, що її виховали в дуже суворих правилах, — пояснив Александр, не менше роздратований через Елізабет, аніж Нелл, — «як вона посміла лякати мою найулюбленішу дитину, щоб вона зі мною не спілкувалася?» — Тому вона вважає: якщо ти по-справжньому стала жінкою, то повинна навчитися бути молодою жінкою в повному сенсі цієї фрази. Матері мають схильність бачити своїх дочок потенційною здобиччю чоловіків, але я вважаю, що доньки будуть у безпеці, якщо самі не заохочуватимуть чоловічих інстинктів. І я бачу, що ти не збираєшся цього робити, Нелл, — посміхнувся він. — Я не маю наміру втрачати свого найкращого друга — тебе.
— Значить, я і надалі зможу ходити з тобою до шахти та до цеху?
— А ти спробуй переконати мене, що не можна!
— О татку, як я тебе люблю! — скрикнула вона і, стрибнувши Александру на коліна, обхопила руками його шию.
Александру вже довелося вислухати лекцію від Елізабет про те, що відтепер він не повинен дозволяти Нелл сидіти у нього на колінах або поводитися, як маленька дівчинка, а не як молода жінка. «Але ж ти помиляєшся, Елізабет, — подумав він, стискаючи руки навколо дитячого тіла Нелл. — Чому твої уявлення про виховання ґрунтуються на поведінці найгірших людей? Невже вважається, що я мушу спалахнути пристрастю до своєї плоті та крові лише тому, що вона стала дорослою? Яка ідіотська дурниця! Будь я проклятий, якщо позбавлю Нелл щирої любові та прив’язаності, які вона у мене завжди знаходила! І невже Елізабет і справді думає, що якийсь чоловік посміє вчинити наругу над незайманою донькою сера Александра Кінроса? Була б Нелл, як Рубі, — а такою вона не буде ніколи! — то однаково жоден чоловік не посміє підбивати під неї клинці. Моє ім’я та моя влада захистять її».
Коли Нелл поновили в колишніх правах і знову допустили в життя її батька, єдиним тривалим ефектом появи перших менструацій стало розширення прірви між Александром та Елізабет, яка не схвалювала — і не могла схвалити — рішення Александра й надалі поводитися з донькою так, як і раніше. Власницьке материнське почуття підказувало Елізабет, що цього разу вона має рацію, а Александр — помиляється. Її єдиною втіхою було те, що Нелл і далі була жахливо непоказною. Її волосся — основне достоїнство — було густе й чорне, але так само густими й чорними були її брови, і були вони випнуті вперед, якісь диявольські. Над тонкими, успадкованими від батька губами знаходився досить великий ніс, а на довгому обличчі вилиці виступали дуже чітко, і через це щоки були впалими. Виразно сині очі незмигно і з легким сарказмом поглядали з глибоких впадин. Фактично, Нелл була схожа на мученицю, готову піти на вогнище за свої переконання, і це не був підходящий вигляд для молодої дівчини.