У школі вона була ватажком. Час, проведений у Лондоні в компанії містера Фоулдза, навчив її того, що немає сенсу бути піддатливою та слухняною, тому що це завжди призводить до презирства оточуючих; краще вже заробити різок, краще, коли тебе притягнуть за вухо до батька, краще втерти комусь носа — і не боятися можливого покарання. Бо єдине покарання лякало Нелл — це припинення її наукової освіти навзамін освіти, більш підходящої для молодих дівчат. Але вона чудово знала, що її батько ніколи на це не піде.
Не маючи власного сина, Александр усі свої сподівання поклав на Нелл, яка боготворила батька настільки сильно, що не наважувалася сказати йому, ким вона насправді хоче стати — доктором медицини. До того ж то була недосяжна мета, навіть для доньки сера Александра Кінроса. Жінкам було заборонено навчатися на медичному факультеті Сіднейського університету, і ця заборона була непорушною. О, з якою охотою вона б поїхала вчитися за кордон чи навіть до Мельбурнського університету, але татко хотів, щоб його бізнес перейшов до кревної наступниці, і це означало опанування гірничовидобувної справи та металургії на механічному факультеті. Там теж ніколи не навчалися жінки, але закону, котрий би це забороняв, як на медичному факультеті, не було. Цей недогляд був спричинений недбалістю і неуважністю: ніхто й подумати не міг, що якась жінка захоче стати інженером.
Однак зміна в тілі Нелл таки спричинилася до певних змін у її сприйнятті, особливо в її ставленні до ситуації між батьком та матір’ю. Це була єдина сфера, котру Александр із нею не обговорював, але саме про неї їй найбільше кортіло дізнатися. Аж пеком пекло. Палка прихильниця батька, Нелл завжди винуватила матір, котра в той момент, коли поблизу зарисовувався батько, вдавалася до крижаних, але бездоганно-ввічливих манер. Батько у відповідь на таке поводження зазвичай надягав гримасу легкого невдоволення, яке часто опускалося до злих дотепів та різких відповідей. То була для нього цілком природна реакція: він мав набагато бурхливішу вдачу, був дуже нетерплячим, не вмів тримати в собі образи. А що відбувалося у мами в душі, не знав ніхто, а тим паче — Нелл. Татко називав матір меланхолічкою, зате Нелл, яка прочитала з цього предмету все, що можна прочитати в медичних виданнях, не вважала її ані неврастенічкою, ані меланхолічкою. Інтуїція підказувала їй, що мама — просто глибоко нещасна людина, але ж як це могло статися? Через тітоньку Рубі й татка?
Нелл, скільки себе пам’ятала, завжди знала про стосунки тітоньки Рубі та батька, бо про ці стосунки знали всі. Ні, це також не могло бути першопричиною материного нещастя, бо Рубі і мама були такими близькими подругами! І стосунки їхні були набагато кращими за стосунки мами й татка.
Але це був саме той випадок, коли життя Нелл, неприродним чином захищене від зовнішніх впливів, не могло дати їй відповіді на болісне запитання. Вона ніколи не ходила до звичайної школи і тому не мала жодного уявлення про те, що оця дивна гра емоцій між татком, мамою та тітонькою Рубі була не лише соціально неприйнятною, а й абсолютно химерною. Королева Вікторія — та б узагалі сказала, що такі стосунки неможливі.
— Але ж я не можу з нею говорити, — сказала Елізабет Рубі після того, як спробувала пояснити доньці, як слід поводитися в новій ситуації. — Я вже достатньо обпеклася. Поговори з нею ти, Рубі. Однаково вона тебе поважає більше, аніж мене.
— Біда в тому, люба Елізабет, що кожного разу, коли ти дивишся на Нелл, ти бачиш Александра, — зітхнула Рубі. — Пошли її до готелю пообідати — і я спробую з нею поговорити сама.
Це запрошення було досить незвичним і тому не могло не збудити цікавості Нелл, тож вона вирушила до готелю, розмірковуючи — що все це означає?