А були ж і приємні моменти! Коли вони разом з Нелл сміялися з кухаря Чанга; коли вони з Александром на чомусь зійшлися у думках; захопливі й цікаві розмови з Рубі; візити Констанци, яка таким чином намагалася скрасити своє вдівство; поїздки в казковий світ заростів; деякі книги, які справили на неї глибоке враження; гра дуетом на фортепіано разом із Нелл; час, проведений на самоті, коли вона хотіла побути сама, — а таке траплялося часто. А коли вона думала про озеро, коли в її пам’яті спливав образ Лі і починав її переслідувати, то плин часу затупив гострі краї цих спогадів, змішавши все в золотистому сонячному серпанку та його відблискові на шкірі хлопця. З часом вона навіть змогла поновити поїздки до озера, насолоджуватися ним, при цьому навіть не згадуючи про Лі.
Що стосується Александра, то його будинок став для нього аж надто жіночним, набридливо-жіночним. І хоча він благородно продовжував брати з собою Нелл на інспекційні обходи, коли вона була не в школі, він змушений був зізнатися самому собі, що все стало не так, як раніш було. То була не її провина, а його та Елізабет, з її постійними зауваженнями, що тепер Нелл — молода жінка і мішень для домагань чоловіків. Тож хоч як би він не старався, а однаково помічав, що придивляється до своїх працівників — чи не кидають вони, бува, на Нелл хтивих поглядів, або гірше — як казала Елізабет — чи не починають волочитися за нею, подумки вираховуючи, скільки грошей принесе їм майбутній шлюб. Здоровий глузд підказував, що Нелл — не фатальна жінка і що навряд чи нею стане, але ревнивий батько, який прокинувся в Александрову міг переполошитися достатньо сильно, щоб, наприклад, заборонити Нелл ходити разом із Самерсом або з якимось іншим чоловіком з копальні чи цеху. Він навіть якось побував у школі, щоб перевірити, які там склалися стосунки, — і виставив себе на посміховисько! Нелл явно була не більше й не менше, аніж одним з хлопчаків. Троє білих дівчаток, які починали з нею вчитися, пішли зі школи, коли їм виповнилося десять; це сталося з багатьох причин — від переїзду до школи-пансіону в Сіднеї до необхідності повернутися додому.
Саме дорослість Анни стала тією останньою соломинкою, яка переважила терези і змусила його мріяти про втечу. Навіть Рубі не могла внести в його життя достатньо нормальності тоді, коли Александр змушений був подовгу залишатися в Кінросі. Але тікати стало важче, ніж колись, бо Чарльз Дьюї помер, а Сунь поволі занурювався у чисто китайські справи. Але на цей час звичайна золота копальня перетворилася на справжню імперію, котра вимагала його особистої уваги в усьому світі: «Апокаліпсис Ентерпрайз» поширила свою діяльність у сфери, далекі від видобування золота. Підприємство інвестувало у видобуток інших мінералів — від срібла, цинку та свинцю до міді, алюмінію, нікелю, марганцю та рідкоземельних металів; воно мало також свою частку у виробництві цукру, пшениці, вирощуванні великої рогатої худоби та овець; воно вклало капітали у фабрики, що виробляли парові двигуни, локомотиви, вагони та сільськогосподарське устаткування. Підприємство мало чайні плантації на Цейлоні, плантації кави в Центральній та Південній Америці, смарагдові копальні в Бразилії, а також акції у півсотні процвітаючих підприємств у Сполучених Штатах, Англії, Шотландії та Німеччині. Оскільки компанія була приватною, ніхто, окрім членів ради директорів, не знав, скільки вона варта. Навіть Англійський банк — і той мусив вибудовувати здогадки.
Збагнувши, що він має несхибне око на антикваріат і витвори мистецтва, Александр узяв собі за звичку поєднувати бізнесові поїздки за кордон з придбанням картин, скульптур, старовинних меблів та рідкісних книжок. Дві ікони, що він їх подарував серу Едвардові Вайлеру, були компенсовані з лишком; до полотна Джотто додалися два полотна Тиціана, одне полотно Рубенса і одне — Ботічеллі. А потім він закохався в абстрактні твори сучасних художників з Парижа і придбав Маріса, Мане, Ван Гога, Дега, Моне та Сьора; він мав також одну картину Веласкеса і дві — Гої, одну картину Ван Дейка, одну — Вермеєра і одну — Брюгеля. Гіди в Помпеях продавали безцінні римські мозаїчні плити підлоги за п’ять золотих соверенів. Скрізь гіди могли продати все що завгодно за кілька шматочків золота. Не бажаючи тримати предмети мистецтва в Кінрос-гаусі, Александр за кілька місяців спорудив прибудову і більшість своїх улюблених робіт або розвішав по стінах, або помістив у засклені вітрини. Ці витвори мистецтва були капіталовкладенням і водночас допомагали йому скрасити самотність.