Іншим заняттям, що допомагало скрасити самотність, були подорожі, але він був прив’язаний справами до Кінроса. В одній частині своєї свідомості він і досі йшов слідами Александра Македонського, бажаючи побачити все цікаве, що є у світі. Але тепер йому доводилося подовгу стирчати в будинку, просякнутому запахами та звуками жінок. Ще більше ситуація ускладнилася тоді, коли до жіночого клубу приєдналася Анна зі своєю какофонією вересків та криків.
— Пакуй валізи! — якось гаркнув він Рубі в червні 1889 року.
— Що? — ошелешено спитала вона.
— Пакуй свої валізи! Ми з тобою їдемо за кордон.
— Александре, я б з радістю, але ж я не можу. Та й у тебе мало вільного часу. А хто ж керуватиме підприємством?
— Дехто. Він буде тут на днях, а може, й раніше, — відповів Александр. — Лі повертається додому. За тиждень його корабель пришвартується в Сіднеї.
— Тоді я взагалі нікуди не поїду, — виклично мовила Рубі.
— Не хвилюйся, ти його побачиш, — відрізав Александр. — Ми зустрінемо його в Сіднеї, ви обніметеся, поцілуєтеся, а потім ми подамося до Америки.
— А ти візьми з собою Елізабет.
— Чорта з два! Я ж хочу отримати задоволення, Рубі, а не зіпсувати поїздку.
Зелені очі зиркнули на нього з чимось схожим на антипатію.
— Знаєш, Александре, щось останнім часом ти став надто перейматися власною персоною, — сказала Рубі. — Я вже не кажу про пихатість і зарозумілість. Я — не ваша служниця, добрий пане, тому не гарчіть на мене і не наказуйте мені збирати валізи лише через те, що вам обридло стирчати в Кінросі. Я нікуди не поїду! Якщо мій син повертається, то я хочу бути вдома.
— Та ти ж побачишся з ним у Сіднеї.
— Скільки — п’ять хвилин, еге ж?
— Можеш п’ять днів, якщо хочеш.
— А якщо п’ять років? Друже мій, здається, ти забув, що я майже не бачила свого сина в його юнацькі роки! Якщо він дійсно повертається додому, то мій дім — це єдине місце, де мені хочеться тепер бути.
Безпомилково вловивши металеві нотки в її голосі, Александр кинув владний тон і спробував напустити на себе вигляд покаяння та смиренності.
— Будь ласка, Рубі, не залишай мене! — благально мовив він. — Ми ж не назавжди від’їжджаємо, просто достатньо надовго, щоб струсити павутину з мого мозку та мого тіла. Прохаю тебе, їдь зі мною! Обіцяю, коли ми повернемося додому, я більше нікуди не проситиму тебе поїхати. І ти залишишся вдома.
Рубі пом’якшала.
— Ну, взагалі-то можна було б…
— От і молодець, гарна дівчинка! Ми пробудемо в Сіднеї стільки, скільки тобі треба буде, щоб побачитися з Лі, а потім попливемо геть — усе що завгодно, Рубі, тільки поїхали звідси разом! Я ніколи не возив тебе за кордон — хочеш побачити Альгамбру і Тадж-Махал, піраміди і Парфенон? Якщо тут буде Лі, то ми вільні їхати куди завгодно. Хтозна, що криється в майбутньому? Це може бути нашим останнім шансом, моя дорогенька! Скажи «так»!
— Якщо я матиму достатньо часу в Сіднеї для Лі, то — так.
Він кинувся цілувати її руки, шию, губи та волосся.
— Можеш мати все, що захочеш, якщо ми втечемо з Кінроса, а я — з цупких пазурів Елізабет. Відтоді як дівчата стали дорослими, вона тільки й знає, що гризе мене і прискіпається.
— Та знаю. Вона навіть на мені інколи старається зігнати злість, — погодилася Рубі. — Мені інколи здається, що коли б вона могла, то віддала Нелл та Анну до монастиря, — продовжила вона з саркастичною гримасою. — Утім, цей причепливий настрій невдовзі минеться, не може не минутися, але не хотілося б у цей час бути мішенню для її нападок.
Почувши від Рубі дещо підфарбовану та підчищену версію їхньої розмови з Александром, Елізабет аж рота розкрила від обурення.
— Рубі, невже я й справді така страшна?! Не може бути! — заперечила вона.
— Це майже правда, і це на тебе не схоже, — відказала їй Рубі. — Дійсно, Елізабет, ти мусиш кинути оту зацикленість на захисті цнотливості своїх дівчат. Останні вісімнадцять місяців було особливо тяжко. Знаю, не в кожної матері є дві дівчини, які так швидко перетворилися на жінок, але в цьому місті вони в повній безпеці, запевняю тебе. Якби Нелл була вертихвісткою, тоді б була причина для занепокоєння, але вона абсолютно врівноважена дівчина, а не якась там нікчема, якій бажання кохатися вдарило в голову. Що ж стосується Анни — так Анна просто доросле дитя! Твоє постійне чіпляння та бажання гризти уже відштовхнуло від тебе Александра, та й Нелл також. Вона тобі явно не подякує, якщо дізнається, через що батьку так хочеться забігти світ за очі.