— Мені приємно, що ти нарешті з ним порозумілася. Ага, а ось і чай! — вигукнула Рубі, коли до кімнати зайшла Квітка Персика з тацею. — Знаю, Елізабет, тобі зараз ніколи, але однаково сідай. Я вмираю від спраги — ніхто за кордоном не може заварити пристойного чаю. Ну, окрім як у Англії, але то було досить давно.
— Ти трохи поповнішала, — зауважила Елізабет.
— І не нагадуй! Це все через оту кондитерську смакоту з кремом, яку виробляють на континенті.
Запала нетривала тиша, яку перервала Елізабет.
— А що ти від мене ховаєш, Рубі?
Рубі отетеріло витріщилася на неї.
— Ховаю? То ти стала надто підозрілою.
— А може, ти краще скажеш мені?
— Та це Александр, — неохоче відповіла Рубі.
— А що Александр? Він хворий?
— Александр? Хворий? Анітрохи! Ні, просто він змінився.
— На гірше. — В устах Елізабет ця фраза прозвучала як твердження, а не як запитання.
— Явно на гірше. — Рубі скривилася, допила чашку і налила нову. — У нього завжди була схильність до зарозумілості, але не настільки, щоб я не могла з цим примиритися чи впоратися. Вона йому навіть личила і не була позбавлена певного шарму. Інколи я заслуговувала на те, щоб мене поставили на місце, давши ляпаса. — Вона захихотіла. — У переносному сенсі, звісно. Хоча колись я таки дала йому ляпаса сама!
— Та невже? При мені чи до мене?
— До тебе, але не намагайся змінити тему. Зараз він запанібрата з промисловими баронами та політиками найвищих щаблів влади — «Апокаліпсис Ентерпрайз» поширило свій вплив повсюдно. Йому наверзлося на думку, що… хоча точніше було б сказати так: він потрапив під вплив досить огидної та страшної публіки.
— Якої публіки?
— Його побратимів-олігархів. Тобі ще не доводилося зустрічатися з цією жорсткою компанією, люба! Їх нічого не турбує, окрім заробляти гроші, гроші і гроші, тому вони по-свинськи поводяться зі своїми працівниками і вдаються до всіляких огидних прийомів, щоб обмежити так званий «робітничий рух» — ну, профспілки і все таке.
— А я й не думала, що Александр виявиться вразливим до таких поглядів, — повільно мовила Елізабет. — Він завжди пишався тим, що шляхетно поводиться зі своїми працівниками.
— То було колись, — похмуро мовила Рубі.
— Ой, Рубі, він ніколи таким не стане!
— Я не впевнена. Біда в тому, що життя стає важчим і всі бізнесові структури починають це відчувати. Серед багатіїв побутує думка, що все це — через одну книгу, яка нещодавно вийшла друком в Англії, — по-німецьки вона зветься «Дас Капітал». У ній три томи, але було перекладено лише перший, і цього цілком вистачило, щоб пустити цапа в город, якщо я правильно розумію Александра та його дружків.
— А про що ця книга? Хто її написав? — спитала Елізабет.
— Вона — про те, що називається «міжнародним соціалізмом», а її автора звуть Карл Маркс. Здається, там іще є якийсь чолов’яга, що має відношення до цієї книги, але я забула його ім’я. Як би там не було, але автор проклинає багатих, особливо — промисловців, а також щось таке, що зветься, як його… ага — капіталізм. Ідея автора полягає в тому, що багатство треба розподіляти рівномірно, щоб не було ні багатих, ні бідних.
— Не можу уявити собі, щоб так колись стало, а ти?
— Ні, люди є надто різними. У книзі йдеться, що робоча людина зазнає безсоромної експлуатації, і є заклик до соціальної революції. Робітничий рух вчепився за це вчення, як втопельник — за соломинку, і представники профспілок навіть подумують про участь у політиці.
— О Господи, — спокійно мовила Елізабет.
— Я поділяю твій настрій, Елізабет, але біда в тому, що Александр та його дружки, здається, сприймають усе це дуже серйозно.
— То все там. А тут, удома, де його справжнє місце, Александр швидко заспокоїться.
Лі був проти нових настроїв Александра. Йому не треба було вислуховувати матір, щоб дізнатися, що Александр змінився; він сам це побачив, коли вони — на превелику радість Лі — йшли від шахти до цехів, а потім — до нового заводу, де золото відокремлювалося від руди шляхом її занурення у слабкий розчин ціаніду натрію та осадження його на цинкових плитах та стружках.
По-перше, Александр постійно говорив про всесвітній занепад рівня добробуту, а по-друге, він на все дивився іншими очима, аніж раніше, — як зменшити собівартість, навіть якщо це шкодило якості та безпеці.
— Ви не можете економити на ціанідній технології, бо це стосується безпеки праці, — сказав Лі. — Ціанід натрію — смертельно токсична речовина.
— Так, якщо вона має високу концентрацію, але не при одній десятій процента, мій любий молодий чоловіче.