Лі закліпав очима. Александр ставився до нього зверхньо та поблажливо!
— Однаково технологія починається з чистої ціанідної солі, — мовив Лі, — тому не можна кому завгодно дозволяти розмішувати розчин. Це — робота для розумних людей з високою відповідальністю, людей, яким я збільшив платню.
— Не треба було цього робити.
Отак усе і почалося. У локомотивній майстерні було забагато робітників, бо залізні коні часто потребували ремонту, — чому Лі не вжив заходів і не автоматизував доставку вугілля до парових двигунів? — не було підстав списувати старі вугільні вагони з лінії Літгоу — Кінрос — Лі не помітив пошкодження в містку номер три, коли він по ньому проїжджав.
— Припини, Александре! — запротестував неприємно здивований Лі. — Щоб помітити це пошкодження, треба було оглянути місток знизу!
— Я відмовляюся повірити, що це тягне за собою необхідність капітального ремонту всієї споруди, — відривчасто мовив Александр. — Це зупинить залізницю на кілька тижнів.
— Не зупинить, якщо ми зробимо так, як пропонує Террі Самерс. Це займе максимум тиждень, до того ж ми можемо накопичити запас вугілля заздалегідь.
— Ти — гарний інженер, Лі, але до бізнесмена тобі ще далеко, — такий був вердикт Александра.
— У мене таке враження, що я потрапив до пазурів тигра, мамо, — сказав Лі Рубі, коли вони зустрілися того дня за чаркою.
— Невже він такий поганий, мій котику?
— Дуже поганий. — Лі взяв шотландського віскі замість хересу і пив, не розбавляючи. — Я знаю, що я не такий досвідчений, як він, але я не згоден з тим, що марно витратив гроші, як каже Александр. Раптом безпека праці стала неважливою. Я б іще якось погодився з цим, якби таке ставлення не загрожувало життю наших працівників, але ж воно загрожує, мамо, загрожує!
— А він — основний тримач акцій, — мовила Рубі. — От лайно.
— Та отож, — розсміявся Лі і налив собі другу порцію віскі. — Я сам тепер по вуха в лайні. На очисних спорудах терміново треба було здійснити певні роботи, на проведення яких я дав добро, а тепер мені кажуть, що це непотрібно. Я ніколи не думав про Александра як про скупого шотландця, скільки його знав, але саме ним він зараз і став.
— Це тому, що він наслухався поганих порад за кордоном. Він керується порадами людей, які удавляться за шилінг, якщо це означатиме економію фартинга на кожній сотні фунтів. Чорт! — скрикнула Рубі, підскакуючи на ноги. — Ми маємо величезні прибутки, Лі! Наші додаткові витрати — це ніщо у порівнянні з тим, що ми заробляємо, і не треба виплачувати дивіденди власникам акцій — їх лише треба ділити між чотирма засновниками-партнерами. Ніхто з нас не скаржився. А на що нам скаржитися, заради Бога? — Вона теж потягнулася до віскі. — Що ж, доведеться сказати йому на наступному зібранні правління, що ми не схвалюємо такий підхід.
— А йому чхати буде на наші протести, — сказав Лі.
— Щось мені не дуже хочеться йти до Кінрос-гаусу на вечерю.
— І мені не хочеться, але треба, хоча б заради Елізабет.
— Вона каже, — мовила Рубі, обкрутивши пухнасте пір’яне боа довкола шиї, — що ти був з нею дуже люб’язний.
— Треба бути потворою, щоб не бути з нею люб’язним. — Він окинув цікавим поглядом боа. — Де ти взяла цю божевільну штуку?
— У Парижі. Річ у тім, — сказала Рубі, хвицнувши ногою шлейф, що впав позаду неї, коли вона обернулася, — річ у тім, що він линяє, як стара кішка. — Рубі хихикнула. — Утім, я сама як стара кішка!
— Ти для мене завжди залишишся молоденькою кицею, мамо.
Вечеря розпочалася добре, зважаючи на те, що за столом було усього лише четверо. До Александра повернулася якась частина його колишньої доброзичливості, тому Елізабет усіма силами старалася вести розмову в легкому та невимушеному руслі.
— Тобі буде цікаво узнати, Александре, що релігійна війна в колонії стала іще запеклішою після прибуття трьох нових сект — адвентистів сьомого дня, методистської місії та Армії спасіння.
— А ще є група, що зветься сабатаріанці. Вони вимагають припинення всякої діяльності по неділях, навіть відвідування музеїв та матчів з крикету.
— Отакої, — мовив Александр. — Що ж, усі вони тут небажані.
— Але ж у Кінросі дійсно є багато католиків, і вони виточили великий зуб на сера Генрі Паркса після того, як він позбавив їхні школи державної підтримки, — мовила Елізабет, подаючи салат. — Звісно, він думав, що такий крок змусить католицьких дітей перейти до державної шкільної системи, але цього не сталося. І вони продовжують воювати.