— Так, особливо якщо скоротити виробництво вдвічі, тут я згоден. Але ж у нас така висококваліфікована робоча сила, Александре! У нас працюють найкращі люди в золотодобувній промисловості! Навіщо ж втрачати їх під час тимчасових труднощів? І навіщо руйнувати довіру? Ми ніколи не мали проблем з профспілками, бо з нашими працівниками обходяться так добре, що у них не було потреби вступати у профспілку.
Вираз на Александровому обличчі не змінився, але Лі наполягав на своєму:
— Я завжди дуже цінував, що ми ніколи не ставилися до наших працівників як до громадян другого сорту. Немає підстав для пожадливості, Александре. «Апокаліпсис Ентерпрайз» здатне підтримувати нинішній рівень життя своїх працівників, навіть якщо золота копальня працюватиме у збиток.
Раптом у розмову втрутилася Рубі:
— Лі має рацію, але це іще не все. «Апокаліпсис» та Кінрос були початком усього. Александре, ми всім зобов’язані нашому підприємству і нашому місту. Якщо чесно, то я не згодна зі скороченнями, які є краплиною в морі, якщо взяти до уваги обсяги діяльності компанії. Копальня та місто — це твої діти! Ти стільки душі у них вклав! А тепер поводишся з ними, наче вони вчинили якийсь злочин.
— Звичайнісінькі емоції! — відрізав Александр.
— Згоден, емоції, — озвався Сунь, — але це — добрі емоції, Александре. Твоїм та моїм людям тут добре живеться, а це означає необхідність і в подальшому зберігати довіру і добру волю.
— Ти надто часто вживаєш слово «добрий», Суне.
— А я не збираюся виправдовуватися за те, що надто часто його вживаю.
— Наскільки я розумію, оскільки ти, Александре, — основний акціонер, то ти збираєшся звільнити двісті вісімдесят три шахтарі та сто працівників міського господарства? — спитав Лі.
— Саме так.
— Я заявляю про свою незгоду.
— І я, — сказав Сунь.
— І я, — сказала Рубі. — Я також заявляю про незгоду Дьюї.
— Ваша незгода нічого не важить. Нуль, — відказав Александр.
— А ти збираєшся виплатити якісь компенсації тим, кого звільниш? — спитав Лі.
— Ну аякже! Я ж не варвар. Усі вони отримають допомогу по звільненні у відповідності до робочого стажу, кваліфікації та навіть розміру сім’ї.
— Хоч щось, і то добре, — мовив Лі. — А це стосується і вугільної шахти?
— Ні, це стосується лише працівників золотої копальні, які мешкають у Кінросі.
— Господи, Александре, та ці ж вуглярі такі бунтівники! — скрикнула Рубі.
— Саме через це їм і не перепаде нічого від моєї щедрості.
— Ти точнісінько як отой млинар з Йоркшира, — сказала Рубі.
— Александре, яка муха тебе вкусила? — спитав Лі.
— Я збагнув усю глибину провалля, що існує між імущими та неімущими.
— Дурнішої відповіді ще пошукати треба!
— Це вже межує з нахабством, молодий чоловіче!
— Не такий уже й молодий, мені двадцять шість, — мовив Лі і підвівся з рішучим виразом на обличчі. — Так, я добре усвідомлюю, що всім, що маю, зобов’язаний тобі, від освіти до моєї частки в «Апокаліпсисі». Але я не зможу зберігати свою лояльність до тебе, якщо ти і далі будеш таким черствим. Якщо ти і далі будеш таким бездушним, Александре, то мені з тобою не по дорозі.
— Це абсолютна й повна бздура, Лі. Робітничий рух організується у профспілки і збирається брати участь у політиці, профспілки відчувають свою силу, тому промислові гіганти на кшталт нашої компанії невдовзі обкладуть з усіх боків. Якщо ми не вживемо заходів зараз, то невдовзі вже буде запізно. Ти що, хочеш, щоб якась кліка шахраїв-соціалістів керувала всіма бізнесами — від банків до булочних? Робітничому рухові треба дати урок, і чим раніше, тим краще. І ті заходи, про які ми сьогодні говорили, є моїм особистим внеском у боротьбу, — пояснив Александр.
— Один із твоїх внесків? — спитала Рубі.
— Так, бо я маю на думці й інші. Я не збираюся збанкрутувати.
— Та хіба ж «Апокаліпсис Ентерпрайз» може збанкрутувати? — різко спитав Лі. — Наше підприємство стільки яєць розклало по різних кошиках, що навіть біблійний Апокаліпсис не зможе його захитати.
— Я вже прийняв рішення і від нього не відступлю, — вперся Александр.
— Тоді я не відступлю від свого, — відказав Лі і рушив до дверей. — Це означає мою відставку з членів правління і припинення будь-якої діяльності в компанії.
— Тоді продай мені свою частку, Лі.
— Чорта з два! Ти призначив цю частку моїй матері, щоб вона тримала її для мене, і вона передала її мені, коли мені виповнився двадцять один рік. Це — компенсація за ті послуги, що їх надавала тобі моя мати, і це не підлягає обговоренню!