Нарешті Джейд наважилася заговорити.
— Гадаю, що все це — через ту метушню й гармидер, які нам довелося пережити за останні кілька місяців, — страйки, від’їзд сера Александра… — Джейд зупинилася, облизала губи і почала вже не труситися, а тіпатися.
— Розкажи мені, Джейд. Що б це не було, я не дратуватимуся.
— Анна вже чотири місяці не мала менструацій, міс Лізі.
Широко розкривши очі та рота, Елізабет витріщилася на Джейд; у душі її почав підніматися страх.
— Тобто вона пропустила три менструації?
— Або чотири. Я не можу точніше сказати, міс Лізі. Я так боюся її крововиливів, що мені навіть думати про них страшно. Мою маленьку дитину треба силоміць укладати, натоптувати опієм, а вона кричить, пручається — я просто намагаюся все це викинути з голови! Аж до сьогоднішнього дня, коли вона сказала: «У Анни більше не тече кров».
Не на жарт перелякавшись, із важким каменем в грудях, Елізабет підвелася і хутко гайнула нагору, змусивши себе перейти на ходу, коли вона наблизилася до дверей кімнати, де жила Анна.
Дівчина сиділа на підлозі й гралася купою маргариток, які вона назбирала на галявині; Джейд навчила її робити з них гірлянду. Елізабет поглянула на неї свіжим поглядом. Анна — жінка в повному буянні своєї молодості. Красиві обличчя й тіло, прекрасна невинність, бо вона має розум трирічної дитини. Анно, моя Анно! Хто ж над тобою позбиткувався? Тобі ж лише тринадцять років!
— Мамо, — радісно мовила Анна, — дивись. — І простягнула їй гірлянду з маргариток.
— Так, це дуже красиво, люба моя. Дякую. — Елізабет огорнула гірлянду довкола шиї і ступила вперед, щоб підняти доньку з підлоги. — Джейд щойно знайшла в маргаритках кліща — великого й страшного! Треба подивитися, чи не причепився й до тебе кліщ, чи не вкусив тебе. Зніми, будь ласка, свою одіж.
— Ет, гидотний кліщ! — мовила Анна, пригадавши випадок, коли кліщ уп’явся їй у руку. — Потрібен каламін! — верескнула Анна. Вона знала це слово з трьох складів, бо воно означало речовину, яка вгамовувала свербіж у місцях укусів.
— Так, у Джейд є каламін. Зніми свою одіж, моя люба, прошу тебе. Нам треба пошукати кліща.
— Не хотіти! Анна не кровоточити!
— Так, я знаю, Але нам треба пошукати кліща.
— Ні! — відказала Анна, і її обличчя набуло бунтівного виразу.
— Тоді спробуймо знайти кліща там, де на твоєму тілі немає одежі. Якщо ми його не знайдемо, ми зніматимемо одіж потроху — поки не знайдемо, гаразд?
Отак воно й почалося. Спочатку знялися підштаники, котрі Анна акуратно склала вчетверо, як навчила її Джейд упродовж років терплячої наполегливості; потім — решта одежі.
Дві жінки спочатку поглянули на голу Анну, а потім — одна на одну. Живіт на її прекрасному тілі, зазвичай рівний, явно почав збільшуватися, груди налилися, а соски потемніли і настовбурчилися.
— Треба було продовжувати купати її, хоч як би сильно вона не впиралася, — похмуро мовила Елізабет. — Але хіба ж можливо все передбачити наперед?! — Вона ніжно поцілувала Анну в лоба. — Дякую, дорогенька. Нам пощастило. На тобі немає ніякого злобного кліща. Вдягайся, моя дівчинко. Отак, молодець!
Вдягнувшись, Анна знову повернулася до своїх маргариток.
— Як ти гадаєш, на якому вона місяці? — спитала Елізабет у Джейд, коли вони вийшли у залу.
— Скоріше на п’ятому, аніж на четвертому, міс Лізі.
По її обличчю котилися сльози, але Елізабет їх не помічала.
— Моя бідолашна дитина! Джейд, що ж нам робити?
— Розпитувати міс Рубі, — відповіла Джейд, яка теж рюмсала.
Раптом на Елізабет накотився такий гнів, що вона аж здригнулася.
— Я так і знала, що Александр помилявся! Я знала, що треба було знайти заміну Бабці! Які ж вони дурні, ці чоловіки! Як він міг насправді подумати, що здатен накинути захисну мантію своєї влади на мою прекрасну, спокусливу та безневинну дитину! Горіти йому в пеклі!
Нелл зайшла до зали якраз вчасно, щоб розчути цю фразу, до того ж вона достатньо заспокоїлася, щоб збагнути, що матір не була причиною її нещастя.
— Мамо, що сталося? Ти ж не плачеш через те, що я на тебе накричала, правда?
— Анна вагітна, — мовила Елізабет, витираючи очі.
Нелл аж хитнулася і сперлася об стіну, щоб не впасти.
— Ой, мамо, ні, ні! Цього не може бути! Хто ж це таке вдіяв з Анною?!
— Якийсь мерзотний негідник, якому варто відчикрижити прутня! — жорстко відказала Елізабет. Вона повернулася до Джейд. — Побудь з нею, будь ласка. Нелл, допомагай. Їй не можна дозволяти блукати де заманеться.
— А може, їй якраз і треба дозволити блукати, — зауважила Нелл, побілівши як крейда. — Тоді ми змогли б спіймати того виродка.