— І куди ти в цьому ходила? — вичавив він із себе.
— До містечка принца Суня, тому я так і вдяглася. Треба було найняти екіпаж, та я відразу не здогадалася. Надто вже спекотно. Тож я зайшла до міс Теодори — може, думаю, води поп’ю та й піду додому.
— Міс Дженкінс удома немає, але двері не замкнені.
Замість відповіді Джейд приклала тендітну руку до лоба, вхопила ротом повітря і хитнулася, наче непритомніючи. Сем підхопив її, стиснув у обіймах і відчув її тремтіння. Помилково прийнявши її огиду за палку пристрасть, він поцілував китаянку. Джейд відповіла йому таким поцілунком, що в нього аж голова запаморочилася, — ще ніколи його так не цілували, та й не дивно: Сем не був розпусником, що волочився за кожною спідницею. Невже всі китаянки такі? Багато ж він втратив за всі ці роки, з презирством погорджуючи цими дівчатами! Кажуть, що у них туга маленька вагіна, хоча й та завелика для чоловіків-китайців, якщо вірити чуткам. Одного не знав Сем: колись Джейд працювала на міс Рубі, коли та тримала бордель, і тому чула, бачила і знала буквально все.
— Я хочу тебе, — прошепотів він. — Джейд, я тебе хочу!
— І я тебе хочу, — прошепотіла вона у відповідь, перебираючи пальцями його волосся.
— Я закінчу роботу і можу взяти тебе до свого пристанища.
— Та ні, я маю кращу ідею, — відповіла вона. — Я поїду додому у вагончику, а ти піднімешся нагору зміїною стежкою. Я мешкаю в сараї у дворі Кінрос-гаусу, недалеко від того місця, де закінчується ця стежина. Персонал увесь буде всередині, тому ти можеш прокрастися під покровом надвірних споруд, аж поки не побачиш мої двері — вони яскраво-червоні, єдині двері такого кольору.
— У моєму таборі буде надійніше і безпечніше, — засумнівався Сем.
— Я не можу піти так далеко, я надто тендітна і слабка, Семе. — Вона встромила язичок йому у вухо, а потім ковзнула ним по підборіддю і по губах. — Мені подобаються білі чоловіки, — мовила вона низьким голосом. — Вони такі великі! Але я працюю служницею в Кінрос-гаусі й мені не можна водити до себе чоловіків. Проте заради тебе я готова порушити це правило. Семе, я тебе хочу! Я хочу обцілувати тебе всюди!
Схоже, що вона й справді була повією-аматоркою, але вона, безперечно, була чистою та приємною. Сем О’Доннел переступив через свої принципи і кивнув.
— Гаразд, — сказав він.
Вона надягнула свою накидку — і відразу ж стала в ній непоказною: волосся не видно, ніг — теж, грудей як і не було.
— Я чекатиму на тебе, — сказала вона і поспішила геть.
За звичайних обставин Сем О’Доннел був чемним та вихованим чолов’ягою, який любив жінок, але ніколи не брав їх силою і поводився з ними лагідно. Він був, за його власним визначенням, «перебірливим сучим сином». Благопристойні жінки віком від двадцяти та старші не лише не приваблювали його — вони вбивали його бажання наповал. Як і оті заїжджені шкапи-повії, що жили та працювали на околиці міста у великому будинку з лихою славою.
Коли він народився у Молонгу, маленькому провінційному містечку на дальньому заході, його доля була визначена його соціальним статусом: батько насилу наскрібав грошей на життя тим, що орендував на паях землю або стриг овець, мати ж займалася тим, що народжувала дітей. Коли йому виповнилося дванадцять, батько повів його до вовняного сараю і навчив стригти овець. То була страшенно важка і гидка робота в жахливих умовах. Стригалі селилися в тому, що гучно називалося бараком, спали на голих дошках, а годували їх такими харчами, до яких навіть бродячий пес не доторкнувся б. Недивно, що стригалі були найвойовничішими з членів профспілок! Він терпів таке життя, поки жила його матір, а потім подався до Гульґонґа на золоті копальні, де й навчився професії шахтаря. Опісля, коли йому вже було під сорок, він приблудився до Кінроса, де його найняв на роботу шахтний наглядач; всемогутнього сера Александра Кінроса йому зустрічати не доводилося, навіть коли до міста приїздив Бід Тальгарт.