На початку грудня, коли вони стрічалися вже п’ять місяців, Сем О’Доннел помітив, що Анна вагітна; вона стала такою, якою колись була його матір, а її живіт уже почав випинатися. О Господи милосердний! То була його остання подорож на гору; він не знав, чи чекала на нього Анна, чи ні, і тепер молився, щоб вони ніколи не зіткнулися обличчям до обличчя.
Йому щастило. Коли відразу після Нового року місто сколихнула новина, що якийсь негідник позбиткувався з бідолашної дитини Анни і зробив її вагітною, Сем О’Доннел вирішив перечекати бурю. Якби він полишив місто, усі відразу б про все здогадалися, тому він занишкнув як миша. Ні, своїх звичок він не поміняв. Він був надто хитрий, щоб припинити оті свої раптові походи «треба йти, місіс Нейгл, бо обіцяв трохи підсобити місіс Мерфі». Просто він перетворив їх з вигадки на реальність. Сем О’Доннел не мав жодних ілюзій: якщо провина за вагітність Анни впаде на нього, його просто вб’ють на місці.
Тому він ішов нагору до Джейд із жадібністю голодної людини, якій пообіцяли буханку хліба. Може, не такого свіжого у порівнянні з Анною, але однаково смачного і жаданого — і негайно. Сему О’Доннелу вже давно кортіло, як він сказав Біду Тальгарту, «порозважатися».
Але навіть зараз він не поспішав. Він тяжко попрацював у першій половині дня і не хотів марнувати більше сил, аніж необхідно, на важкий підйом по крутому схилу довжиною тисяча футів. Коли сонце торкнулося вершечку пагорбів на заході, він якраз вийшов на вершину гори і відразу ж побачив, що Джейд сказала правду. На подвір’ї нікого не було; з кухні линула китайська балаканина та вибухи сміху. Коротким жестом він наказав псу чекати на місці, а сам підняв клямку на червоних дверях і прослизнув усередину У сараї стояв дивовижний запах — екзотичні аромати забивали якийсь не надто приємний дух, але Сем вирішив, що так має пахнути у типово китайському помешканні. А чому вона не відчинила віконниці? Бо побачать світло? Це не мало значення, якщо вона жила в такій норі.
— А що то на стінах? — спитав він у Джейд, уставившись із подивом на підбивку.
— Та хтозна, — відповіла вона, закриваючи кришку чайника на спиртовій пічечці, що стояла поруч на столі.
— А навіщо ґрати на вікнах?
— Бо тут живе тигриця!
Він швидко озирнувся і переконався, що Джейд жартує, — але чому вона не розчинила вікна, а натомість запалила лампу? Дивна вона якась! Але він зосередився на тому, як вона виглядала без накидки, — прекрасна, дійсно прекрасна! Неначе читаючи його думки, вона поставила ногу в модному черевичку на стілець і поправила шов на панчосі. Відразу ж там опинилася і його рука; вона ковзнула по ніжному шовку угору — до іще ніжнішої шкіри. Піднявши руку вище, він намацав вологу щілину. Джейд Вонґ не носила цнотливих підштаників. Вона смикнулася, з посмішкою відсторонилася від нього і лагідно прибрала його руку.
— Стривай, Семе, усьому свій час. Спочатку ми поп’ємо чаю — така традиція, — сказала Джейд, піднявши чайничок і наливаючи жовту як солома рідину у дві маленькі чашки. Одну вона подала йому.