Стояти без діла Нелл не любила, але їй треба було дочекатися, поки Бід Тальгарт не повернеться додому, тож вона почала рвати бур’яни довкола будинку. «Важко ж вирощувати квіти та овочі на такій неродючій піщаній землі», — подумала Нелл, складаючи бур’яни в одну купу, яка невдовзі перетворилася на маленький пагорбок.
Уже починало сутеніти, коли через похилу хвіртку в частоколі, що відділяв занехаяну дорогу від двору, увійшов Бід Тальгарт. Перше, що він відчув, був запах висмикнутих рослин, а друге, що він помітив, була їх купа. Але хто був той садівник, який виконав цю невдячну роботу?
Він застав її за будинком — високу худорляву дівчину в сірому бавовняному платті, яке доходило майже до щиколоток, не підкреслювало фігуру, мало високе горло. Рукави плаття були закочені поверх гострих кістлявих ліктів. Він не упізнав її, навіть коли вона випрямилася і уставилася просто на нього.
— Жити в такому місці — ганебно, — мовила вона, витираючи брудні руки об спідницю. — Неважко помітити, що ви — холостяк, який замість повноцінної їжі харчується чим прийдеться, сидячи на ящику з-під апельсинів. Але якщо вам бракує грошей, то ви можете вирощувати овочі, додаючи до ґрунту трохи коров’ячих кізяків, і ця фізична вправа піде вам на користь. У вас почало відростати пивне черевце, містере Тальгарт.
Оскільки він про це знав і усе більше черевце і справді чимало його гнітило, то її зауваження просто ошелешило його. Але він нарешті впізнав її голос — різкий та владний — і витріщився на Нелл з іще більшим отетерінням.
— Нелл Кінрос! — вигукнув він. — Заради Бога, що ви тут робите?
— Бур’яни рву, — відповіла вона, окидаючи поглядом своїх блакитних очей його темно-синій костюм-тройку, целулоїдний комірець та манжети, вузьку депутатську краватку та запонки. — Піднялися у світі, еге ж? Досягли успіху?
— Навіть депутати-лейбористи мають дотримуватися прийнятих норм одежі, — відказав він із захисними нотками в голосі.
— До речі, сьогодні п’ятниця. Можете перевдягнутися у стару одіж і провести вихідні серед бур’янів.
— Вихідні я проводжу за тим, що відвідую своїх виборців, — жорстко відказав він.
— Ага, п’єте з ними чай, поїдаєте тістечка, може, навіть з кремом та варенням, а потім усе це завершується кількома величезними кухлями пива. Ви ж до сорока не дотягнете — помрете, містере Тальгарт, якщо не відмовитеся від поганих звичок.
— Я не розумію, чому моє здоров’я має вас турбувати, міс Кінрос! — відрізав Тальгарт. — Ви, мабуть, за чимось прийшли — за чим?
— За тим, щоб увійти до будинку і попити чаю.
Бід скривився.
— Там… е-е-е… Не зовсім чисто.
— А я й не гадала, що там буде чисто. Ваші штори треба випрати, а вікна — помити. Але чай робиться з кип’яченої води, тому я сподіваюся, що якось виживу.
Вона стояла і чекала, іронічно піднявши гострі брови на своєму худому обличчі, але очі були не іронічні, а безшабашно-веселі.
Бід Тальгарт тяжко зітхнув.
— Нехай буде по-вашому. І під вашу відповідальність. Заходьте.
Задні двері прочинилися в господарчу кімнату, що містила дві бетонні ємності для миття посуду та водопровідний кран.
— У вас хоч водопровід є, і то добре, — мовила Нелл. — Чому ж тоді ви й досі користуєтеся нужником у дворі?
— Не підведена каналізація, — коротко пояснив він, проводячи Нелл до маленької кухні з раковиною, чотириконфорною газовою пічкою та великим нефарбованим столом з підсунутим під нього стільцем. Колись кремові стіни були вицвілі і так загиджені мухами, що їхні екскременти схожі були на спеціально нанесений химерний візерунок. На самому столі виднілися тарганячі екскременти, а на підлозі — пацючі та мишачі кізяки.
— Ні, так і справді жити не можна, — мовила Нелл, витягуючи з-під столу стілець і сідаючи на нього. Діставши зі своєї великої шкіряної сумки хустку, вона протерла на столі невеличке кружальце, щоб спертися на нього ліктями. — Зараз у парламенті платять непогані гроші, хіба ж ні? Найміть прибиральницю, врешті-решт.
— Я не можу цього робити, — відрізав він, стаючи дедалі дратівливішим з кожним різким зауваженням, яке вона робила. — Я лейборист, я не наймаю працівників!
— Дурниці! — презирливо скривилася Нелл. — Якби ви і справді стояли на соціалістичних позиціях, то навпаки — запропонували б роботу і гроші людині, якій вони конче потрібні. Поділіться своїми чималенькими доходами з якоюсь із місцевих жінок — права голосу вона не має, зате її чоловік віддасть за вас свій.