— Значить, ви вірите, що то й справді був Сем О’Доннел?
— Абсолютно, — з притиском відповіла вона.
— А дитина?
— Дитину звати Доллі. Так назвала її Анна, подумавши, що то — лялька. Тому мій батько і зареєстрував її на ім’я Доллі. Їй уже вісімнадцять місяців, і вона — хіба це не диво? — є дуже кмітливою. Рано пішла, рано заговорила і, як пише моя мати, вже починає завдавати клопоту. — Обличчя Нелл спохмурніло іще більше. — У понеділок мені доведеться їхати додому, бо почалося щось таке, що мати не хоче обговорювати у своїх листах.
— Важкий тягар, еге ж?
— У всякому разі, незвичний. Досі мені не доводилося нести й ні грана з цього тягаря, але це — помилка, це — неправильно. Я відчуваю, що там є багато чого неправильного, але не можу вам про це розповісти, бо то не факти, а лише інстинктивні здогадки. Терпіти не можу інстинкти! — мовила Нелл зі злістю в голосі.
Зеленувате світло газової лампи, відбившись від кахлів, заграло на його густій кучерявій чуприні, перетворивши її мідний відтінок на бронзово-зелений. Його очі, такі ж темні, як і в Александра, сиділи глибоко в орбітах і здавалися досить вузькими; бездонними — подумала Нелл, зненацька заінтригована. Людину можна узнати з того, що вона каже, а не з того, як вона виглядає, а особливо з вигляду оцих загадкових очей.
— Ви навчитеся більше поважати інстинкти та інтуїцію, коли подорослішаєте, — зауважив Бід і посміхнувся, оголивши рівні білі зуби. — Свій світ ви вибудували на фактах — і це не дивно для людини з математичним складом розуму. Але великі філософи всі були математиками, тому мали інтелект, що продукував абстрактні ідеї. Інстинкти — це абстрактні емоції, але вони не є повністю бездумними та нераціональними. Мої інстинкти завжди уявляються мені такими, що ґрунтуються на подіях та досвіді, які я ще не встиг оцінити свідомо, однак якась підсвідома частина мого інтелекту все ж таки дає їм оцінку.
— Я не думаю, що Карл Маркс був математиком, — зауважила Нелл.
— Та він і не філософ. Він радше якоюсь мірою дослідник людської поведінки. Розуму, а не душі.
— Ваше зауваження стосовно інстинктів… Воно означає, що мені треба їхати додому якомога швидше? — спитала вона зі слабким жалем у голосі. — Що ви також маєте якісь інстинктивні передчуття стосовно цього?
— Точно не знаю. Однак мені буде шкода, коли ви поїдете. Мені було дуже приємно куховарити для людини, здатної належним чином оцінити моє кулінарне вміння, і мені дуже хочеться, щоб це було не востаннє.
Однак він не натякав цим на якісь чисто чоловічо-жіночі стосунки, і Нелл була йому за це вдячна.
— Мені у вас дуже сподобалося, — сказала вона дещо неприродним тоном.
— Для вас старався. — Бід підвівся. — Ходімо, я проведу вас до дороги, а там ви спіймаєте візника.
— Я можу поїхати на трамваї.
Він витягнув з кишені годинника, клацнув кришкою і подивився час.
— Ні, тільки не о цій годині. Уже пізно. Ви маєте гроші на екіпаж?
— О Господи, ну аякже! — закотила очі Нелл. — Знаєте, це той випадок, коли наймані екіпажі — як інстинкти: я не люблю стирчати у тісному смердючому закапелку. Невідомо, хто був тут до тебе.
— Дозвольте мені за вас заплатити.
— Ні в якому разі! Хочете, щоб ці гроші додалися до моїх старих гріхів — холодильної камери та прибиральниці? Скільки коштує на тиждень брила льоду? Три пенси? Шість пенсів?
— Насправді — чотири. Але наразі в мене достатньо грошей: депутати парламенту, включно з лейбористами, отримують гарну платню та щедрі привілеї. Тому мені вдалося заощадити досить пристойну суму. — Він глибоко зітхнув, узяв Нелл під лікоть і повів її до парадних дверей. — Я навіть став подумувати: а чи не спитати у власника, скільки він хоче за цей будинок? Якщо ми зійдемося в ціні, я його придбаю.
Донька Александра Кінроса на якусь мить замислилася над його заявою, злегка примруживши очі та стиснувши губи.
— Ви зможете збити ціну до менше ніж двох сотень. Тут же немає каналізації. Він не отримає за цей будинок багато від промисловця, який захоче придбати його під знос, щоб потім збудувати на його місці фабрику. А агенти нерухомості змістили свою діяльність ближче до узбережжя. Будинки з терасами вже не котуються, натомість котуються цегляні будинки зі спільною з сусідами стіною. А ця споруда має таку форму, що до неї неможливо приліпити іще з десяток сполучених будинків. Запропонуйте йому сто п’ятдесят і подивіться на його реакцію.
— Вам просто казати, а мені важко зробити! — вибухнув сміхом Бід. — Я не маю схильності торгуватися.