— Продовжуй, я слухаю, — мовив Александр, споглядаючи дочку зі змішаним почуттям здивування та скептицизму.
— У Драмойні та Розелі є великі ділянки землі, що доходять аж до гавані; я чула, що вони продаватимуться, бо настали важкі часи. Багато чоловіків, які могли дозволити собі особняки на дорогих ділянках, тепер оголошують себе банкротами, бо банки лопаються ліворуч, праворуч і в центрі. У «Апокаліпсису» теж погані справи, тату?
— Ні, Нелл, і ніколи не будуть.
Вона з полегшенням зітхнула:
— Тоді все гаразд. Я правильно мислю — земля біля бухти завжди буде гарним капіталовкладенням?
— Так, правильно.
— Тож коли ти купиш одну-дві ділянки у банкротів, ти не будеш у великому збитку?
— Ні, не буду. Але навіщо зациклюватися на гавані, коли у Воклюз та Пойнт-Пайпер можна за безцінь купити розкішний особняк?
— То фешенебельні та претензійні передмістя, тату, а люди з претензіями — вони сміховинні.
— Сподіваюся, ти нас не вважаєш претензійними?
— Люди з претензіями не обмежують себе усамітненими місцями на кшталт Кінроса, вони полюбляють бути якомога ближче до членів королівської родини чи до губернаторів. Набивати собі ціну, — пояснила Нелл, вживши новомодний вислів.
— А хто ж тоді ми такі, якщо ми не маємо сміховинних претензій і не набиваємо собі ціну?
— До огидності багаті люди, — серйозно відповіла вона. — Просто до огидності багаті люди.
— О Господи милосердний! Тому я мушу купити величезні ділянки землі з особняками в нудних передмістях типу Розель?
— Саме тому! — просіяла Нелл.
— Що ж, досить непогана ідея, — зауважив Александр, — за винятком одного. Тобі буде важко їздити з району Гліб до району Розель, щоб контролювати Анну.
— Та я іще й не думала про те, щоб помістити її де-небудь у Розелі, — заспокійливо відказала Нелл. — То буде пізніше, коли той особняк може стати осердям нового шпиталю. Не притулку для психічно хворих, а шпиталю. Де працюватимуть над тим, щоб винайти ліки для розумово хворих.
Александр зсунув брови, але задумливо, а не осудливо.
— Куди ти хилиш, Нелл, мені цікаво знати? Шукаєш спосіб, як витратити на філантропію мої огидні гроші?
— Та ні, не зовсім. Це більше стосується… ну…
— Давай, скинь камінь з душі, дівчино!
Нелл ковтнула слину, прокашлялася і безоглядно кинулася в невідомість.
— Татку, я не хочу продовжувати навчання на інженерному факультеті. Я хочу перейти на медичний.
— Медичний… І давно ти це вирішила?
— Точно не знаю — і це правда, — повільно відповіла вона. — Розумієш, це бажання завжди жило в мені, ще тоді, коли я розрізала своїх ляльок і робила для них штучні внутрішні органи. Але я ніколи не думала, що мені це вдасться, бо медичний факультет залишався єдиним, куди не пускали жінок. Але тепер на цей факультет стали приймати жінок — і вони туди просто юрмою пруть!
Александр не стримався і розсміявся.
— І скільки ж студенток у цій юрмі? — спитав він, витираючи очі.
— Чотири чи п’ять, — відповіла Нелл і теж розсміялася.
— А скільки там чоловіків-студентів?
— Близько сотні.
— На інженерному тобі довелося набагато важче, бо ти там була одна, і ти вистояла.
— Я вже звикла бути жінкою в чоловічому світі. — Вагон сіпнуло і хитнуло. — Якщо чесно, то я більше боюся, чи вдасться мені знайти спільну мову з отими студентками, аніж зі студентами.
Потяг в’їжджав до Літгоу, уповільнюючи хід; десь хвилин зо п’ять вони сиділи одне проти одного, не кажучи ні слова, Нелл — у болісному очікуванні, Александр — у роздумах.
— Ми ще ніколи не говорили про тебе та твої сподівання, еге ж?
— Так, ніколи, але якось ніхто й не піддав сумніву, що я вивчатиму саме інженерну справу, щоб працювати в нашій фірмі і, можливо, допомагати керувати нею.
— Це правда, але я не про це хотів сказати. Я мав на увазі твою спадщину. Яка складає сімдесят відсотків підприємства «Апокаліпсис Ентерпрайз».
— Тату!
— Я дуже жалкував, що в мене не народився син, — мовив Александр, насилу змусивши себе не відвести погляд. — Але у твоїй особі у мене з’явилася донька з геніальним мозком. Мозком, здатним розв’язувати будь-які технічні та математичні проблеми. Коли ти зростала, я поволі почав вірити в те, що ти, незважаючи на свою стать, станеш не гіршим адміністратором, аніж будь-який син. Навчання на інженерному факультеті було способом підготувати тебе до твоєї спадщини. Ось на що я сподіваюся: що ти збережеш свій здоровий глузд і одружишся з розумним чоловіком, який доповнить твій геніальний інтелект і стане твоїм партнером у всьому.