Потім, вивільнившись із батькових обіймів, вона побачила Лі, аж підстрибнула від несподіванки та посміхнулася.
— Лі, невже це справді ти? — спитала вона, дзьобнувши його в щоку. — Ніхто не казав, що ти повернувся.
— Це тому, що я не хочу, щоб хто-небудь знав, що я повертаюся, Нелл. Тримай це в таємниці заради мене, добре?
— Провалитися мені на цьому місці!
Крильце Метелика приготувала простий обід: свіжий хліб, масло, варення, нарізана холодна телятина і улюблений Александрів десерт — торт із кремом та мускатними горіхами. Нелл дала чоловікам поїсти, а потім сама попила чаю і приступила до розмови.
— Як твоя медицина? — спитав Лі.
— Чудово. Усе так, як я й сподівалася.
— Але ж це, напевне, важко.
— Тільки не для мене, до того ж я підтримую гарні стосунки з моїми наставниками та викладачами. У решти жінок ситуація важча, бо вони не мають мого хисту у стосунках з чоловіками. Бідолах можна легко довести до сліз, і вони прекрасно знають, що їм навмисне занижують оцінки тільки через те, що вони — жінки. Тому їм доводиться на одному курсі вчитися по два роки. Деяким — навіть довше. Але вони вперто йдуть уперед.
— А тебе провалювали, Нелл? — спитав Александр.
На Александровому обличчі Нелл з’явилася саркастична посмішка.
— Ніхто й не насмілиться! Я — як Грейс Робінзон, яка закінчила факультет 1893-го, не проваливши жодного року. Хоча їй так і не дали відзнак, а мали дати. Розумієш, жіночі школи не забезпечують належної підготовки з хімії та фізики, а часто — навіть у математиці. Тому бідні дівчата змушені все вчити практично заново, а викладачі не підготовлені навчати основ. Я ж маю диплом інженера. І це забезпечує мені солідну репутацію на факультеті. — Нелл хитро посміхнулася. — Викладачі бояться, щоб їх не ткнули носом у незнання якоїсь теми, тому вони воліють краще мене не чіпати.
— А ти добре ладиш зі своїми колегами-студентками? — спитав Лі.
— Узагалі-то краще, аніж я очікувала. Я допомагаю їм у точних науках та математиці, але дехто з них приречений відставати.
Александр розмішував чай, а потім, дзенькнувши ложкою об чашку, поклав її на тарілочку.
— Анна. Розкажи мені про Анну, Нелл.
— Погіршення її розумового стану швидко прискорюється, тату. Утім, ти сам це бачив. Міс Гарботл сказала тобі, що у Анни епілептичні напади?
— Так.
— Їй недовго лишилося жити, тату.
— Я боявся, що ти це скажеш, бо міс Гарботл нічого не говорила про майбутнє.
— Ми тримаємо її в теплі, вберігаємо від протягів, намагаємося спонукнути її хоч трохи гуляти, але вона дедалі неохочіше це робить. Може статися, що вона увійде у status epilepticus — тобто напади епілепсії триватимуть один за одним, і вона помре від виснаження, але більшою є вірогідність того, що вона застудиться, застуда піде їй у груди і вона помре від пневмонії. Якщо хтось із персоналу застуджується, то вона не приходить на роботу доти, поки не припинить кашляти та чхати, але хтось колись неминуче інфікує Анну іще до того, як дізнається сам про своє захворювання. Я дивуюся, що цього іще не сталося. Вони з нею такі добрі, такі добрі.
— Зважаючи на те, якою невдячною є ця робота, я радий це від тебе чути.
— Тату, жінка зі схильністю няньчити та доглядати знаходитиме задоволення в найбільш невдячній роботі. Ми з тобою добре дібрали наш персонал.
— А яка смерть буде легшою? — різко спитав Александр. — Пневмонія чи безперервні епілептичні напади?
— Епілептичні напади, бо свідомість втрачається вже під час першого і більше не повертається. Це жахливо, але насправді пацієнт не відчуває своїх страждань. Пневмонія ж є набагато гіршою. Багато болю та страждання.
Запала тиша; Александр сьорбав чай, Нелл колупала виделкою торт, а Лі сидів і жалкував, що він зараз тут, а не деінде.
— А твоя матір навідувалася до неї? — спитав Александр.
— Навідувалася, але я заборонила їй приїздити, тату. Це нічого не дає, бо вона її теж не впізнає, а дивитися на неї… о тату, це те саме, що дивитися в очі тварині, яка знає, що помирає. Мені навіть подумати страшно про той біль, який вона відчуває.
Лі простягнув руку за шматочком торта — краще робити хоч щось, аніж нічого, навіть жувати тирсу.
— А в тебе є хлопець, Нелл? — нарочито безтурботним тоном спитав Лі.
Вона закліпала від несподіванки очима, але потім поглянула на нього з вдячністю за те, що він змінив тему.
— Я надто зайнята, правда. Медицина дається не так легко, як інженерна справа.
— Отже, ти станеш жінкою-лікарем?
— Та на те схоже. — Нелл зітхнула і набула задумливого виразу, який видався дещо неприродним на її рішучому обличчі. — Кілька років тому я зустріла хлопця, який мене зацікавив, але я була дуже молодою, а він — надто шляхетним, щоб скористатися цією перевагою. І ми пішли кожен своєю дорогою.