— Вибачте, але я піду на шахту, там треба зробити одну роботу.
— Я піду з тобою і допоможу, — визвався Лі.
— Дякую, але це — моя прогулянка. На самоті.
— Навіть без Самерса?
— Навіть без Самерса.
— А як там ся має його бідолашна дружина? — поцікавилася Констанція.
— Божевільна як двері, але має напрочуд міцне здоров’я.
— Важкий випадок.
— Та отож, — сказав Александр і зник.
Зізнання Лі стало громом серед ясного неба, і, хоча слухав Александр начебто спокійно, розум його кипів. Йому й на думку не могло спасти, що Елізабет покохає Лі. «Вона має гарний смак, — подумав він, пригадавши бездоганну мову Лі. — Він — абсолютно щира, чесна і порядна людина. Йому також не забракло розуму й такту не пригадати про мої стосунки з Рубі, хоча вони, вочевидь, свого часу справили на нього величезне враження. Кажуть, кохання сліпе, однак кохання Лі було достатньо зряче і розбірливе для того, щоби помітити схильність Елізабет до скритності. Якби народилася дитина, а Лі не зізнався б, то вона приховувала б гірку правду аж до неминучого й жорстокого кінця. Бо вона вся скута і оповита таємницями. Ось що трапляється, коли церковні сповіді в дитинстві караються безжально та немилосердно, коли ці сповіді та зізнання не розглядаються як бажання сказати правду і тому не вважаються гідними похвали. Натомість Елізабет навчилася ховати свої таємниці так добре, що й сама вона часто не знає, навіщо вона це робить».
А він, Александр, так і не став їй другом. Надто багато уваги він приділяв тому, щоби вбрати її належним чином, засипати потоком коштовностей, привчити до ролі господині дому. Коли він розмовляв з нею, то розмовляв, як учитель, на теми, далекі від її розуміння та сфери інтересів, — про геологію, про гірничодобувну справу, про свої амбіції. І його майбутні нащадки теж мали жити його інтересами. Яка була їй різниця — цей геологічний шар силурійського періоду чи якогось іншого? Але саме про це говорив він з нею, коли віз до Кінроса. Не про речі, які були їй цікавими, а про те, що було цікавим йому! От якби можна було повернути час назад! Якби ж то він знав, що асоціювався у її свідомості з отим образом сатани, який намалював їй старий телепень Маррі! А до подружнього ложа вона прийшла такою цілковито непідготовленою! Її б хоч про чисто механічний бік справи просвітили! Молоді дівчата у сільській Шотландії були такі темні в цьому, такі незнайка — бо їх з дитинства від цього відгороджували. Між гидотним описом статевого акту, зробленим їй якоюсь людиноненависницькою каргою, та самим актом лежала прірва, подолати яку можна було лише коштом тривалої підготовки.
А він цією підготовкою займатися не схотів. Він не став її зваблювати, а просто взяв силою. Вона була для нього, як золота шахта, готова до розробки. Статевому акту мав передувати довгий період зустрічей за тихою вечерею, квітів, а не діамантів, поцілунків, а не дозволів на поцілунки, повільного розкриття душі, яке б схилило Елізабет до більшої інтимності. Але ж ні — хіба ж буде цим займатися великий Александр Кінрос?! Він зустрів її, одружився з нею наступного ж дня і заліз до її ліжка після одного поцілунку в церкві. І таким чином виставив себе грубою твариною в її очах. Одна помилка за другою — ось якою була історія його стосунків з Елізабет. А Рубі завжди значила для нього більше.
Але лише після зникнення своєї дружини збагнув Александр, що він скоїв з нею. Зрозумів її біль та розчарування.
«Недивно, що вона відразу ж мене незлюбила. Недивно, що вона так хворіла, коли носила моїх дітей. Вона не хотіла бачити мене їхнім батьком, але й не знайшла чоловіка, якого б вона хотіла бачити батьком своїх дітей. Тепер, коли я дізнався про Лі, я впевнений, що їй можна вагітніти, навіть у її віці — без найменших проблем. Так гарно, що я дізнався про Лі саме зараз! Він для неї — ідеальна пара».
Тунель номер один став для нього пристанищем, де він був повним господарем: зміни мали помінятися тільки о дванадцятій ночі, а шахтарі в тунелях номер сім та номер п’ять знали, що він працював у тунелі номер один. Ніхто йому не заважатиме, якщо тільки він сам когось не викличе.
Компресор був чудом техніки: він забезпечував достатній тиск повітря для свердла навіть на такій відстані, особливо йому подобалося, як працює свердло «Інгерсолл». Прекрасно обкатане і майже нове. Він мав намір пробурити отвори для зарядів на глибину дванадцять футів, розташовуючи їх так, як задумав кілька днів тому; саме через це він і відмовився від допомоги Лі, бо той почав би ставити під сумнів правильність його дій — надто багато він знав. Александру й справді не була потрібна допомога, він прекрасно знав, що робить, і сам він міг виконати цю роботу краще і швидше. На першому отворі свердло провалилося в порожнину через одинадцять футів: він мав рацію, там і справді був розлом! І він далі свердлив отвори, і кожного разу вони провалювалися в порожнечу через приблизно одинадцять футів. А поки він свердлив, він думав.