Він знищив усі сліди своєї присутності, навіть прибрав кінські кізяки і накидав гравію в тих нечисленних місцях, де залишилися відбитки його черевиків. Потім він подався на північний захід до Батерста і заїхав іще до одного лісу. Хоч який би скватер не «володів» оцим конкретним обширом землі, очевидно, у його незаконному володінні знаходилися іще більші ділянки землі і в інших місцях.
Ненав’язливе розпитування в Батерсті допомогло виявити ім’я скватера, який за копійки орендував більшість земель між Блейні та якоюсь точкою північніше села на ймення Круквел.
Однак інший скватер, який дав Александру цю інформацію, сказав, що цей Чарльз Дьюї не зробив спроби захопити гори на схід від пологих пагорбів, бо якщо вигнати туди корів та овець, то вони зникнуть назавжди в непрохідних чагарниках.
Озброївшись точними показниками широти й довготи, а також іншими характеристиками місцевості, які він не мав ані найменшого наміру розголошувати, Александр вирушив до Сіднея, щоб відвідати там Департамент земельних ресурсів.
Уперше він зупинився в дорогому готелі на Елізабет-стрит напроти Гайд-парку і замовив охочому кравцеві-левантинцю відповідне вбрання, щоб той зшив його в дуже стислий термін. Хоч яким би скупим він не був (це слово, кинуте Рубі, надовго застрягло в його пам’яті), Александр вважав ці витрати невід’ємною частиною інвестицій. Тому коли він заявився до Департаменту земельних ресурсів, йому було зовсім не важко потрапити на прийом до одного зі старших чиновників.
— Ми намагаємося покінчити з впливом скватерів з різних причин, — мовив містер Осберт Вінфільд. — Одна з них полягає в тому, що ці люди набули надто великої політичної влади порівняно з набагато більшою рештою населення Сіднея. Інша причина полягає в тому, що вони платять мікроскопічні ліцензії за оренду невідчужуваної державної землі. Уряд, чиїм найманим представником я є, має бажання заохотити робочий люд та колишніх старателів придбавати невеличкі ділянки землі. Ну, не такі вже й маленькі, звісно — достатньо великі, щоб з них можна було жити, але аж ніяк не сотні квадратних миль.
— Йдеться про ділянки під майбутні ферми? — поцікавився Александр.
— Саме так, містере Кінрос. 1861 року був прийнятий новий закон про відчуження державних земель, до якого згодом були прийняті поправки, що обмежують терміни ліцензії для скватерів максимумом у п’ять років. Ліцензію можна подовжити, однак її дія скасовується, якщо хтось забажає придбати цю конкретну, топографічно не визначену ділянку землі.
— А яким чином, — невимушеним тоном спитав Александр, — можна придбати отаку ділянку топографічно не визначеної державної землі? Я маю намір придбати ділянку під майбутнє фермерське господарство.
І на столі з’явилися мапи та виміряні Александром географічні координати. Мапи Департамента земельних ресурсів були набагато кращими за ті, які можна було придбати у Батерсті, але він з цікавістю пересвідчився, що знайдена ним річка не мала назви і була позначена просто як «притока ріки Аберкромбі».
— Скільки землі зможу я придбати таким чином?
— Не більше трьохсот двадцяти акрів, сер, по фунту за акр. Згідно з вимогами, ви маєте заплатити готівковий депозит розміром у чверть зазначеної суми, а решту три чверті сплатити протягом трьох років.
— Загалом це — триста двадцять фунтів. Я заплачу всю суму відразу, містере Вінфільд.
— А де знаходиться вибрана вами земля? — спитав містер Вінфільд.
— Ось тут, — відповів Александр і тицьнув пальцем на річку біля підніжжя гори.
— Гм-м-м-м, — задумливо протягнув містер Вінфільд, уважно розглядаючи мапу крізь окуляри. А потім поглянув на відвідувача і хитро примружив очі. — Чудове місце для золотих розробок, еге ж? І до того ж іще не торкане старателями. Дуже мудро, містере Кінрос, дуже мудро з вашого боку. Однак ви зможете придбати цю ділянку лише за умови, що підпишете заяву, засвідчену мировим суддею, згідно з якою зобов’язуєтеся огородити цю землю, обробляти її і жити на ній.
— Ясна річ, я збираюся огородити її, обробляти і жити на ній, містере Вінфільд, — відповів Александр, так само хитро примруживши очі. — А як мені можна придбати оцю ділянку землі? — поцікавився він, показуючи на гору. — Наскільки я можу судити, вона не в оренді у містера Чарльза Дьюї, який орендує долину та район біля річки. Ця ділянка крута, густо поросла лісом і абсолютно ні до чого не придатна, але мені вона дуже подобається.
— Її доведеться виставити на аукціон, містере Кінрос, після розміщення відповідних об’яв у відповідних журналах. Наскільки я розумію, ви хочете, щоб ця ділянка була суміжною з ділянкою, яку ви плануєте придбати для свого фермерського господарства?