— Як шкода, як шкода, — стримано поспівчував Александр.
— І де ж саме ви придбали землю?
З дорожнього мішка з’явилася мапа Департаменту земельних ресурсів; Дьюї відставив чарку на стіл, начепив голоблі своїх окулярів на вуха і, підійшовши до Александра, зазирнув йому через плече. Він відчув, що від гостя йшов приємний запах — від шкіряного костюму линув особливий аромат, до того ж власник цього костюма явно полюбляв часто митися. Його довга красива та чиста рука вказала на самісінький край східної межі господарства Данлі.
— Я розчистив там трохи землі, коли іще був молодим хлопцем, — зауважив Дьюї, повертаючись до свого крісла. — Ще тоді, коли ніхто про золото й не думав. Після того я туди й не збирався повертатися. Там починаються дикі гори, тому ні корів, ні овець там не можна випасати — вони потрапляють до дикого лісу і в ньому щезають. А тепер ви приїжджаєте до мене і кажете, що там повно розсипного золота. А це означає офіційне проголошення родовища та виникнення огидного халуп’яного містечка з усією мерзенністю покидьків роду людського, що зберуться туди, гнані своєю ненаситною пожадливістю.
— Я придбав також на аукціоні десять тисяч акрів гірського узвишшя, — додав Александр, доливаючи собі чаю. — Я збудую там собі будинок, щоб уникнути, як ви кажете, «усієї мерзенності» халуп’яного містечка. — Він нахилився вперед і мовив зі щирим виразом на обличчі: — Містере Дьюї, я не збираюся робити вас своїм ворогом. Я добре знаюся на геології та інженерній справі, тому в моєму позірному безрозсудстві є певний метод і послідовність, інакше б я не заплатив п’ять тисяч фунтів за, здавалося б, нікому не потрібну гору, яку я назвав Кінрос. Будь-яке місто, що постане поблизу родовища, також зватиметься Кінрос.
— Яке незвичне ім’я! — мовив Дьюї.
— Це моє ім’я і лише моє. Згідно з усталеним порядком речей, Кінрос-таун має померти, коли виснажиться золотоносний гравій. Однак мене цікавить не розсипне золото, хоча я вже добряче на ньому заробив. Під отією горою криється те, що в Каліфорнії зветься «основна жила», тобто золото без вмісту піритів. Як вам відомо, золото з гравію може видобувати всякий, але розробляти глибоку жилу в товщі скельної породи — це далеко поза фінансовими можливостями старателів, що ордами збігаються на родовище. Тут потрібна спеціальна машинерія та чималі приватні кошти. Тому коли я буду готовий розробляти основну жилу на своїй землі, я почну шукати інвесторів, щоб створити компанію. І я запевняю вас, що кожен з інвесторів цієї компанії стане багатшим за Креза. Мені не треба, щоб ви настроювали проти мене своїх друзів-політиків у Сіднеї, містере Дьюї, і тому я волів би, щоб ви стали моїм союзником.
— Іншими словами, — мовив Чарльз Дьюї, наповнюючи свою чарку, — вам потрібні від мене інвестиційні кошти.
— Звісно — коли прийде час. Я не хочу, щоб моєю компанією володіли та керували люди, яких я особисто не знаю і яким я не можу довіряти, сер. Це буде приватна компанія, не громадська. А хто буде в ній кращим пайщиком, аніж член родини, яка оселилася тут іще 1821 року?
Дьюї звівся на ноги.
— Містере Кінрос, Александре, можете звати мене Чарльз. Я вірю вам. Ви — хитрий та обережний шотландець, а не мрійник та фантазер. — Він тяжко зітхнув. — Однаково вже надто пізно стримувати золоту лихоманку, тому нехай сарана злітається на родовище, щоб пожерти розсипне золото якомога швидше. Лише після цього в Кінрос-тауні почнеться видобуток шахтним способом, як і в Транкі-Крик. Саме мої капіталовкладення в Транкі-Крик дозволили мені звести ось цей будинок. Ви залишитеся на ніч і повечеряєте з нами?
— Якщо ви вибачите мені відсутність вечірнього костюму.
Александр відніс свої дорожні мішки до прекрасної кімнати, з вікон якої розлягався вид на довколишні пагорби та мутні води ріки Аберкромбі, засмічені золотодобувними копальнями, розташованими ближче до витоків.
Констанція Дьюї спершу наготувалася поставитися до Александра Кінроса з упередженням, але потім він їй сподобався. Вона була на п’ятнадцять років молодшою за свого чоловіка і досі зберегла на обличчі сліди колишньої краси. Александр здогадався, що саме завдяки її рукам будинок було оздоблено з таким смаком, бо вона була розкішно вдягнена у вбрання зі світло-бежевого атласу, який тільки-но входив у моду. На шиї у неї було рубінове намисто, у мочках вух також виднілися рубінові сережки, а руки до ліктів закривали атласні рукавички. Александр помітив також, що у неї були прекрасні стосунки з чоловіком.