Рубі Костеван була для родини Дьюї негативним соціальним чинником, якого вони цуралися, як той кіт, що цурається калюжі, обережно обходячи її десятою дорогою. Чарльз зустрічався з нею кожного разу, коли в готелі «Кінрос» збиралося керівництво компанії «Апокаліпсис Ентерпрайз», а Констанція — лише тоді, коли керівництво влаштовувало в готелі прийоми. Усі мешканці Гілл-Енда і Кінрос-тауна знали, що Рубі віддана Александру тілом і душею (хоча в наявності останньої були великі сумніви). Але ніхто не знав ось чого: як Александр ставитиметься до Рубі після свого одруження, бо ж одружитися він мусив.
Коли Александр повідомив Констанції та Чарльзу Дьюї про неминуче прибуття Елізабет до Сіднея, вони були приголомшені.
— Господи, чоловіче, ну ти й скритний! — мовила Констанція, бадьоро обмахуючись віялом. — Наречена з Шотландії!
— Так, до того ж — двоюрідна сестра, Елізабет Драмонд.
— Мабуть, вона гарненька, якщо тобі сподобалася.
— А звідки мені знати? — відповів Александр байдужим тоном. — Я знав її старшу сестру, Джин, — жваву і вродливу дівчину. Але коли я востаннє був у Шотландії, ця Елізабет іще пішки під стіл ходила.
— Як так? А скільки ж їй зараз? — спантеличено спитала Констанція.
— Шістнадцять.
Чарльз аж похлинувся своїм віскі, утім, це дало змогу обміркувати відповідь.
— Майже вдвічі молодша за тебе, — зауважила Констанція і сліпуче посміхнулася: — Це ж просто прекрасно, Александре!
Тобі підійде дуже молода дівчина. Чарльзе, дивись, не вдавися від жадібності. Це ж віскі, а не вода!
Дивно, що динаміт прибув на тому ж самому кораблі, що й Елізабет; а накладну на нього принесли з тією ж поштою, що й лист-відповідь від Джеймса Драмонда. Звістка про те, що Елізабет вирушить у подорож на «Аврорі», не обрадувала Александра: «Аврора» могла взяти лише з десяток пасажирів, а це означало другокласні умови проживання, харчі та устаткування. А також мандрівку тривалістю два з половиною місяці повз мис Доброї Надії замість набагато коротшого маршруту через Суецький канал.
Після того як він кинув свій жереб і вороття назад не було, Александр став знервованим, стурбованим і зганяв серце на кожного, у тому числі на Самерса. Чи не заведе його уражена гордість у якусь халепу? Чи не доведеться потім жалкувати? Чому він відразу не здогадався, що наречена його виявиться вкрай молодою? Чому не порахував роки? Єдиними знайомими дівчатами були доньки Чарльза Дьюї; з ними він познайомився і відразу ж забув про їхнє існування. Кожного разу, коли він бачив Рубі, вона була в іншому настрої: то як Клеопатра, що старається всіляко догодити в ліжку змученому та засмученому Цезарю, то як Аспазія, котрій стала цікавою політика, то як Катерина Медичі, яка вигадує отруту для вбивчого персня, то як Медуза, чий погляд міг перетворити чоловіка на камінь. І, як Даліла, завжди готова зрадити.
Тож Александр вирушив в середині березня до Сіднея — і зіштовхнувся на узбережжі з морем липкої духоти та смородом сіднейської каналізації, чиї проблеми ще чекали на своє розв’язання. Однак він зробив усе, що міг, щоб на початку огородити Елізабет від суворих реалій життя, бо знав, у якому дусі Джеймс Драмонд виховував своїх дівчат. До речі, саме через суворе виховання він і збирався з нею побратися. Добропорядна та нерозбещена, малоосвічена, недосвідчена, наївна провінціалка, яка бачила на столі варення тільки у вихідні, а смаженю — лише у великі свята. Александр надто добре знав світ і ненавидів його. Він сподівався, що Елізабет також ненавидить той затхлий світ, у якому вона жила, і тому страшенно зрадіє випадковому шансу вирватися з нього і почати нове життя.
Та коли він побачив, як вона акуратно сидить на валізі, склавши руки на сумочці, вдягнена з голови до п’ят в оте страшенно жарке клітчасте плаття, Александр збагнув, що надії його не справдилися. Уся її поза нагадувала про сироту, викинуту напризволяще у світ, якого вона не знала і якого боялася. Маленька сіра мишка. З волею, зламаною її батьком і — поза всяким сумнівом — її священиком. Життєвий досвід підказав йому поводитися з нею по-діловому і різко, а серце стислося від жалю та огиди. «Господи, та з цього нічого ж не вийде!»