Елізабет хвицнула ногою п’яльці для вишивання так сильно, що рамка впала і розбилася. Потім вона підвелася, підійшла до вікна і уставилася на сад, сама не своя від люті.
«Так ось чому він не хоче відпускати мене саму в Кінрос-таун! — подумала Елізабет. — Бо там я можу випадково зустріти його коханку. Або вона сама стане до мене чіплятися — ця злостива й невихована істота без честі та гордості. Як же ж йому не хочеться, щоб місцеві люди стали свідками нашої зустрічі! Багато з них працюють на його підприємстві. Так я й знала. Александр — як той стіл з шухлядами, і кожна з шухляд відіграє свою окрему роль. Шухляда для коханок позначена написом „Рубі Костеван“. Шухляда для дружини підписана моїм іменем. О, як же ж багато я узнала відтоді, як поїхала з Шотландії! Але навіть там, навіть ті, кому ледве виповнилося шістнадцять, знають, що у чоловіків бувають коханки. І Біблія також містить чіткий та недвозначний приклад: Давид і Вірсавія. І ця Вірсавія крутила Давидом, як хотіла!»
Александр сказав, що приїде на обід рано, бо хоче зробити їй якийсь подарунок. Вона приміряла на себе нове плаття з Сіднея — бургундський шовк з темно-пурпуровими цяточками; воно було скроєне так, щоб продемонструвати більше її грудей, аніж їй це сподобалося. Джейд послала Перлину, щоб та допомогла Елізабет вбратися та зробити зачіску: китаянка не давала їй можливості витягнути з неї додаткову інформацію. Перлина надягла на шию Елізабет гранатове намисто, а у дірочки в мочках вух проштрикнула сережки. Діамант на каблучці вбирав, здавалося, усе світло і віддзеркалював його променями, що переливалися всіма кольорами райдуги. Тепер Елізабет уже знала, що гранати не є дуже коштовними каменями, але встигла їх полюбити, і, коли чоловік хотів придбати їй рубіни, вона наполягла на гранатах.
Ще тоді, нічого не знаючи, вона інстинктивно сахалася всього, що нагадувало ім’я Рубі.
— Люба, ти маєш розкішний вигляд, — мовив Александр, чиї щоки та підборіддя були тепер однакового кольору. Елізабет здалося, що так йому істотно краще, — «і чому це чоловіки відпускають бороди та бакенбарди, якщо їм не треба ховати під ними якісь фізичні вади?» — дивувалася вона.
— Як стосовно трохи винця перед обідом? — грайливо спитав він.
— Дякую, залюбки вип’ю, — стримано відповіла Елізабет.
Раптом він нахмурився.
— А тобі можна — у твоєму стані? — Ця фраза прозвучала так, наче його дружина була п’яничкою.
— Гадаю, що потроху можна все.
— І то правда. — Але однаково він налив їй лише півсклянки амонтильядо.
Елізабет осушила його одним ковтком і стукнула склянкою, різко поставивши її на низенький стіл, що стояв між ними.
— Ще, будь ласка.
— Іще?
— Так, іще! Не будь таким скнарою, Александре!
Він поглянув на неї так, наче вона його вкусила, а потім знизав плечима і знову наповнив склянку — лише наполовину.
— Більше не отримаєш, тому не поспішай і розтягуй на довше. Що сталося, чим ти невдоволена?
Елізабет набрала повні груди повітря і відповіла, дивлячись Александру просто у вічі:
— Я дізналася, хто така Рубі і чим вона займається. Вона — твоя коханка і власниця борделю. Ти й досі схожий на диявола, Александре, тому що ти — дволикий.
— Яка ж пташечка прощебетала тобі цю історію? — спитав він, тамуючи злість.
— Хіба це має значення? Однаково якась пташка прощебетала б мені її рано чи пізно. Яка… Яка жахлива й огидна ситуація! У долині у тебе повія-коханка, на горі — доброчесна дружина, і їхнім шляхам ніколи не суджено перетнутися! Якщо вона — Клеопатра, Медуза чи як там ще, то хто ж тоді для тебе я?
— Геморой! — грубо відрізав він.
Елізабет нахилила голову і стала нервово смикати складки на своєму платті, намагаючись заспокоїтися і зосередитися.
— Хоч яка б темна і недосвідчена я не була, я починаю розуміти, як працює твій мозок, Александре. Тобі потрібен нащадок від дружини з бездоганною репутацією, бо репутація Рубі вже заплямована. Я — не дурна, хоча й молода і недосвідчена. Але я швидко позбуваюся цих двох вад.
— Вибач за грубі слова, сказані хвилину тому, Елізабет.
— Не треба вибачень. То були твої почуття на той момент, значить — то була правда. А за правду не слід вибачатися, бо вона — як ковток свіжого повітря. — У голосі Елізабет чулася зла іронія, але вона цього не усвідомлювала. — Розкажи правду про себе і про міс… місіс?.. Костеван.
Александр міг почати завоювання її серця, якби в той момент кинувся їй у ноги і став благати прощення, але йому не дозволила це зробити його вперта шотландська пихатість. Натомість він перейшов у наступ, сподіваючись поставити її на місце, а він краще за Елізабет знав, де її місце.