— Дуже добре, якщо ти так наполягаєш. Рубі Костеван — дійсно моя коханка. Але не поспішай засуджувати її, люба моя. Подумай спершу, ким би ти сама стала, якби тебе зґвалтував твій рідний брат, коли тобі було одинадцять? Подумай, ким би ти сама стала, якщо була б, як Рубі, — і як я — дитиною-байстрюком. Я захоплююся Рубі Костеван більше, аніж будь-якою жінкою з тих, кого я зустрічав. Більше, аніж тобою, — у цьому не сумнівайся. Ти сповнена отих дріб’язкових забобонів, упереджень та лицемірства, таких типових для провінційного містечка, де злий і фанатичний священик займається тим, що вселяє в маленьких дітей почуття страху та провини. Цей священик спалив би Рубі живцем на багатті, якби була на те його воля.
Елізабет почервоніла, їй стало зле.
— Розумію. Я справді розумію. Але чим ти кращий за доктора Маррі, Александре? Ти придбав мене для власних потреб — приблизно так само, як ти придбав би шматок телятини.
— Не винувать мене за це. Винувать свого пожадливого батька, — відказав він з навмисною жорстокістю.
— А я й так винувачу його! — Її зіниці розширилися, а очі стали такими ж темними, як і у нього. — Мені не залишили вибору, бо жінки не мають права вибирати. Замість них вибирають чоловіки. Але якби я могла вибирати, я б не вийшла за тебе заміж.
— Звучить зловісно, але правдиво — мушу визнати. Тобі просто сказали, яка доля тебе чекає, і все. — Він наповнив їй склянку, щоб у неї пішла обертом голова. — Які ще варіанти в тебе були, Елізабет? Залишитися старою дівою, незаміжньою тіткою. Ти й справді віддала б перевагу такому статусу замість вийти заміж за мене? Стати матір’ю? — Його голос пом’якшав, ослаб. — Дивно те, що я і справді тебе кохаю. Ти така дивовижно гарна, незважаючи на своє благочестя та сором’язливість. — На його обличчі спалахнула і вмить згасла посмішка. — Я вважав тебе сіренькою мишкою, але помилився, хоча в тобі більше впертості, аніж хоробрості. Ти — спокійна левиця. І це мені подобається. Я радий, що ти будеш матір’ю моїх дітей.
— А навіщо тоді тобі потрібна Рубі? — спитала Елізабет, допиваючи херес.
Ох же ж ця терплячість! Йому бракувало терплячості і тактовності, коли йшлося про жінок та їхні проблеми. Чому вона на нього напустилася, чому виставляє його винуватцем?
— Ти мусиш зрозуміти, — безкомпромісно відповів Александр, як відрізав, — що фізичні потреби чоловіка — це як ті страхіття, якими лякав вас старий телепень Маррі. Чому б мені не піти до ліжка Рубі, якщо у твоєму я не отримую задоволення? Хоч як би я не старався збудити тебе і задовольнити, у мене однаково не виходить. Ти кудись відлітаєш, і я кохаюся, наче з лялькою, зшитою у майстерні кравця. Я хочу, щоб статеві бажання рухалися в обох напрямках, Елізабет! Ти терпиш мене у своєму ліжку, бо тебе навчили, що дружина має виконувати свої подружні обов’язки. Але отаке кохання — це просто жах! Твоя холодність робить кохання простим механічним актом для продукування дітей, і все! А він має бути чимось набагато більшим — взаємним та пристрасним задоволенням, радістю для нас обох! Якби ти мені таке дала, я б не став шукати втіхи у Рубі.
Таке тлумачення «акту» вразило Елізабет як блискавка з ясного неба. Те, що сказав Александр, суперечило всьому, чого її навчили, а також її власним відчуттям, коли він з нею кохався. Те, що робив її чоловік, можна було терпіти лише як Божий промисел, призначений для продовження роду людського. Але очікувати, що вона теж стогнатиме та ревітиме, як і він, братиме в «акті» активну участь! Невже він і справді гадає, що їй приємно, коли він доторкується пальцями до найінтимніших частин її тіла? Ні, ні, і ще раз — ні! Полюбити «акт» за ті відчуття, які він дає, за його сороміцьку природу? Ні, ні, і ще раз — ні!
Елізабет облизала губи, намагаючись знайти слова, які він прийме як остаточні.
— Що б ти не казав про вибір, Александре, я тебе не вибирала. Ти ніколи не став би моїм вибором. Краще бути старою дівою та незаміжньою тіткою. Я тебе не люблю! І я не вірю, що ти любиш мене. Якби ти мене любив, ти не ходив би до Рубі Костеван. І це все, що я тобі скажу.
Він підвівся і допоміг підвестися Елізабет.
— У такому разі, люба моя, нам більше немає про що говорити, еге ж? Я більше ні секунди не збираюся перед тобою виправдовуватися. І все це означає лише одне: ти вийшла заміж за чоловіка, якого тобі доведеться ділити з іншою жінкою. Одна з вас — для задоволення мати дітей, а друга — для задоволення тілесного. То як — може, продовжимо нашу вечерю?