Наприкінці жовтня, коли було здано в експлуатацію залізницю «Апокаліпсис Рейлвей», з вагітною Елізабет уже важко було спілкуватися, хоча вона й виступила господинею на кількох прийомах, улаштованих для поважних осіб з Сіднея; дехто з них почувалися дуже некомфортно, бо залізниця з’явилася в Кінросі раніше, ніж у Батерсті. Через цю обставину мешканці Батерста прибули до Літгоу і влаштували там демонстрацію.
Нарешті Елізабет познайомилася з Рубі Костеван, яку ніяк не можна було виключити зі списку запрошених. Єдиними гостями, які залишилися ночувати в Кінрос-гаусі, було подружжя Дьюї; усі решта влаштувалися в готелі «Кінрос».
Гості прибули на вершину гори захекані та ошелешені; час від часу чулися вигуки захоплення. Поїздка у вагонетці була такою незвичною, що приїжджі, а особливо дами, були і налякані нею, і заворожені. На Елізабет було майстерно зшите плаття з сірого атласу та новий набір коштовностей, подарований Александром з цієї оказії: сапфіри та діаманти, оздоблені платиною, до того ж сапфіри були блідшими та прозорішими, аніж зазвичай бували ці камені. І, звісно, на одній руці вона носила діамантовий перстень, а на другій — турмаліновий.
Вагітність підкреслила її красу; гордість і самоповага, які ставали дедалі сильнішими з кожним днем, дозволяли Елізабет високо нести свою красиву голівку на граціозній шиї; її чорне волосся вивищувалося купою кучерів, серед яких блищали сапфірові та діамантові прикраси. «Будь як королева, Елізабет! Стань біля свого зрадливого чоловіка в одвірку і посміхайся, посміхайся, посміхайся!»
Елізабет, ясна річ, не наділяла Рубі такою рисою, як здоровий глузд і тактовність, але вона, незважаючи на це, мала такі риси у своєму арсеналі і пускала їх в хід, коли в них була потреба. Рубі приїхала останньою вагонеткою разом із Сунем у всій його мандаринській величі. Вона попрохала Александра, щоб той її відпустив, але надаремно.
— Якщо так сталося, — мовила Рубі, — то ти б краще надав своїй дружині можливість зустрітися сам на сам зі мною напередодні такої важливої події. Маленькій сучці і так важко вправлятися з великою кількістю поважних цабе, а тут іще я припхалася!
— Я волію, щоб ваша перша зустріч відбулася саме серед натовпу незнайомців, — відказав Александр тоном, що не допускав заперечень. — Вона трохи чокнута.
— Чокнута?
— Поринула у світ казок та ілюзій. Багато розмовляє сама з собою — так мені розповідає місіс Самерс, бо їй стало страшно. Коли вона сиділа за фортепіано, то було іще так-сяк, але, коли міс Дженкінс припинила свої візити, Елізабет як униз покотилася.
— Чому б тоді тобі не зробити так, щоб Теодора й надалі приходила, навіть попри те що вона вже не зможе навчити її грати краще, ніж навчила? Напевне, твоя бідолашна дружина почувається вкрай самотньою.
— Якщо ти натякаєш на те, що я не плачу міс Дженкінс грошей, то ти глибоко помиляєшся, Рубі! — невдоволено відрізав Александр. — Вона заощадила певну суму на відпустку в Лондоні, до того ж я заплатив їй наперед та ще й дав чималенькі відпусткові. Кажу тобі — я не скупий!
— Звісно, ти не скупий. Ти просто скнара.
Александр у розпачі здійняв руки. Хоч як би чоловік не старався, а жінці він однаково не догодить.
Рубі прибула на бенкет у платті з рубінового вельвету, оздобленому рубіновими прикрасами. У ньому вона виглядала просто розкішно; утім, вона навмисне намагалася справити такий ефект. І якщо їй уже судилося зустрітися в натовпі незнайомців з Елізабет, вона продемонструє їй, що вона — не якась там дешева вулична повія, яку вже неодмінно встигла намалювати Елізабет у своїй уяві. Хоча, подумала вона, гордовито виступаючи під руку з принцом Сунем, навряд чи Александрова жінка второпає, що вона їй хотіла сказати.