— Ви його кохаєте? — поцікавилася Елізабет.
— До смерті, і, підозрюю, навіть більше, — не криючись, відповіла Рубі. Її обличчя змінилося, на ньому з’явився викличний вираз, але Елізабет здалося, що в очах її промайнули біль та смуток. — Але те, що я його люблю, зовсім не означає, що нам добре жилося б з ним у шлюбі, навіть якби я не була високопоставленою повією, якою я насправді є. Вас виховали належним чином, щоб ви стали благочестивою та добропорядною дружиною. Мене ж не виховували — мене витягнули з бруду. Бути коханкою Александра — це більше, аніж я очікувала від життя, тому я — щаслива. Дуже щаслива.
«Ми — у цілковито протилежних ситуаціях, — подумала Елізабет, якій допомагала щойно набута мудрість. — Я його дружина і можу звільнитися від нього, коли захочу, а вона його коханка і може стати навіть ближчою до нього, якщо захоче. А це — несправедливо».
— Ходімо краще униз, — зітхнула Елізабет.
— Це хіба що там буде одна-дві софи. Я хочу знати про вас усе, Елізабет. Наприклад, ви добре почуваєтеся?
— Досить добре, хоча в мене налилися ступні й ноги.
— Справді? Ану дайте, я погляну. — Рубі спустилася на нижню сходинку і стала навколішки. Піднявши поділ Елізабетового плаття, вона помацала опухлу плоть, яка нависла над черевиками. — У вас сильна водянка, моя люба. Хіба ж він не викликав до вас лікаря? Тільки не отого старого дока Бертона з Кінроса, бо він ніякий не спеціаліст, а звичайний сільський шарлатан. Вам потрібен фахівець із Сіднея.
Вони пішли вниз.
— Я попрохаю Александра, — сказала Елізабет.
— Ні, я попрохаю Александра, — свавільно пирхнула Рубі.
— Хотіла б я це побачити, — хихикнула Елізабет.
— Боюся, що коли ви це почуєте, то у вас зів’януть ваші гарненькі вушка. Сьогодні я у своєму найкращому гуморі, — заявила Рубі, коли вони заходили до вітальні. — За звичайних обставин грубі вирази з мене так і пруть. Це буває, коли доводиться керувати борделем.
— Я відчула огиду, коли про це дізналася.
— Але зараз ви вже не відчуваєте такої сильної огиди, еге ж?
— Напевно, ні. Навпаки: я вмираю від цікавості: а як це — керувати борделем?
— Тут потрібно набагато більше вміння, аніж те, з яким уряд керує країною. Іноді потрібен батіг, це допомагає.
Вони вмостилися поряд на софі, не звертаючи уваги на прискіпливі погляди гостей; а тим часом місіс Євфронія Вілкінс, дружина преподобного Пітера Вілкінса з англіканської церкви в Кінросі, скористалася відсутністю Рубі та Елізабет, щоб ознайомити леді Робінсон, місіс Робертсон та інших дам з минулою і теперішньою історією Рубі. Після цієї розповіді місіс Робертсон стало зле, і вона попрохала негайно принести їй нюхальної солі, а леді Робінсон була вкрай заінтригована і ошелешена.
Обтяжена компанією занудливої та бляклої дружини одного з членів кабінету міністрів, Констанція Дьюї з заздрістю поглядала на Елізабет і Рубі. «Хто б міг таке передбачити?» — спитала вона саму себе і посміхнулася, чуючи позаду себе причитання, докори та побивання. Елізабет і Рубі вирішили потоваришувати! Бідний, бідний Александр! Та він просто сказиться від злості! Так йому й треба за те, що він ізолював цю бідну дитину і позбавив її можливості спілкування.
Коли з їдальні припленталися чоловіки, оточені сигарним димом та випарами портвейну, Елізабет підвелася, дивуючись, чому Александр виглядає таким самовдоволеним, а прем’єр Робертсон — таким засмученим.
— Я чула, Рубі, що ви прекрасно граєте і співаєте, — мовила вона. — Чи не зробите ви нам сьогодні честь?
— Ну звичайно ж, — відповіла Рубі, не виказуючи анітрохи обов’язкової в таких випадках сором’язливості. — Як стосовно Бетговена та кількох арій Глюка, а на десерт — Стивена Фостера?
Елізабет провела її до великого фортепіано і підсунула також стілець для себе, щоб сісти поруч.
Ховаючи очі, Александр вибрав місце поруч із Констанцією, якій вдалося втекти від занудливої жіночки, коли поприходили чоловіки. Чарльз Дьюї сів з протилежного боку.
— Вони вподобали одна одну, як качки — воду, — досить гучно зауважила Констанція, коли Рубі почала грати «Апасіонату». — Добре, що виразно видно вагітність вашої дружини, Александре, інакше люди могли б подумати, що у вас любов на трьох.
— Констанціє, що ти таке кажеш?! — перелякано пискнув Чарльз.