— Як я можу бути певен? — згорьовано крикнув він, звертаючись до Рубі.
— Ніяк, — відверто відгукнулася вона, витираючи очі. — Жалюгідний панікер! Я скажу тобі, що я зроблю, Александре! Попрохаю старого отця Фланнері відслужити за неї службу і щодня запалювати за її здоров’я свічок на фунт, а також найняти бідолашному старому пристойну економку.
Александр уставився на неї, від несподіванки роззявивши рота.
— Рубі Костеван! Тільки не кажи мені, що ти стала прихожанкою католицької церкви!
Вона зухвало пирхнула.
— Ні, я — атеїстка, така ж як і ти. Але клянуся, Александре, коли йдеться про чудеса, оці католики мають якийсь внутрішній зв’язок з Богом. Я багато про це чула.
Лише велике нещастя завадило Александрові розреготатися.
— Значить, ти забобонна? Чи наслухалася в барі байок п’яних ірландців?
— Я більше прислухалася до свого родича Ісаака Робінзона, я спитала сера Еркюля, чи вони, бува, не родичі, і він сказав, що ні, але при цьому чомусь скривився як середа на п’ятницю. Кілька років, які Ісак Робінзон провів у францисканському монастирі в Китаї, навернули його до папізму, і я ніколи не зустрічала фанатичнішого католика, аніж він.
— Ти просто намагаєшся мене підбадьорити.
— Так, — весело й самовдоволено відказала вона. — А тепер — іди геть, Александре. Видобудь іще тонну-дві золота. Не сиди без діла, чоловіче!
Щойно він вийшов, Рубі розридалася.
— Утім, — сказала вона трохи згодом сама собі, надягаючи капелюшок та рукавички, — не думаю, що кілька служб у церкві та свічки чимось зашкодять. — Біля дверей вона зупинилася і замислилася. — А ще, мабуть, мені треба буде умовити Александра надати пресвітеріанцям землю в Кінросі. Навіщо ображати почуття вірян та їхнє уявлення про Бога?
Уранці вона всілася на ліжко хворої Елізабет з величезним букетом гладіолусів, ротиків та сокирок з саду Теодори Дженкінс, яка наразі була у відпустці.
Обличчя Елізабет освітила радісна посмішка.
— Ой, Рубі, так приємно тебе бачити! Тобі Александр сказав, що зі мною?
— Звісно, сказав. — Квіти швидко перейшли до рук невдоволеної місіс Самерс. — Ось, візьміть, Меґґі, знайдіть для них вазу! І заберіть цю невдоволену міну з вашої пики, бо ви нагадуєте мені гусінь.
— Гусінь? — спитала Елізабет, коли місіс Самерс пішла геть.
— Насправді я думала про слимака, але що сказано, то сказано. Тобі треба буде навчитися з нею жити.
— Вона мене лякає.
— А ти їй не дозволяй. Меґґі Самерс огидна, але вона не зможе зробити тобі якусь капость навмисне, бо вона аж надто боїться свого чоловіка. А ще більше боїться вона Александра.
— Вона мені заздрить через те, що сама безплідна, а у мене буде дитина.
— Це я можу зрозуміти. — Рубі вмостилася у кріслі, наче розкішна райська пташка на жердині, і посміхнулася Елізабет; на її щоках з’явилися ямочки, а очі радісно заблищали. — Негайно припини нудитися, кицю! Я замовила телеграмою книжки з Сіднея — я ж бо знаю, які тобі сподобаються, — чим пікантніше, тим краще, — а ще я принесла колоду карт, щоб навчити тебе грати в покер та кункен.
— Не думаю, що пресвітеріанцям можна грати в карти, — виклично зауважила Елізабет.
— Слухай, наразі я налаштована прихильно до Бога, але отакої дурниці не потерплю, — суворо заявила Рубі. — Александр сказав, що тобі доведеться лежати отут десять тижнів і нічого не робити, тільки пити та сцяти, тож якщо карти допоможуть вбити час, то ми будемо грати в карти.
— Давай спочатку поговоримо, — сказала Елізабет з упевненістю в голосі. — Я хочу знати все про тебе. У тебе є син, каже Джейд.
— Так. Його звуть Лі. — Голос і вираз обличчя Рубі пом’якшали. — Він — світло у моєму житті, Елізабет. Моє дорогоцінне кошенятко. Як я за ним скучила!
— Йому зараз одинадцять?
— Так. Я не бачила його вже два з половиною роки.
— Ти маєш його фотографію?
— Ні, — різко відказала Рубі. — То була б занадто велика мука. Я просто заплющую очі і уявляю його. Такий пречудовий хлопчина!