Отак і ходили по колу його думки, аж поки незадовго до четвертої ранку в одвірку не з’явився сер Едвард. Він був без піджака, із закоченими рукавами, але без заляпаного кров’ю фартуха; він посміхався.
— Мої вітання, Александре, — мовив він і ступив уперед, простягнувши руку. — Ви батько здорової дівчинки вагою вісім фунтів.
«Таки дівчинка…» Що ж, він цього очікував.
— А як Елізабет? — спитав він.
— Конвульсії припинилися, але мине іще тиждень, поки я з упевненістю зможу сказати, що небезпека минула. Конвульсії можуть розпочатися знову будь-якої миті, хоча особисто я вважаю, що сульфат магнію таки спрацював і допоміг їх подолати, — відповів сер Едвард.
— Можна мені піднятися й подивитися?
— А я й прийшов сюди, щоб вас туди провести.
У кімнаті і досі зберігався запах карболки, досить неприємний запах, але в ньому не відчувалося присмаку крові та смерті. Елізабет лежала горілиць у ліжку — вимита, перевдягнена і з пласким животом. Александр обережно підступив до неї, не знаючи, що робити і що казати. Очі Елізабет були широко розкриті, обличчя — посіріле від виснаження, куточки рота розтулилися, і в них виступила слина.
— Елізабет? — спитав він і нахилився, щоб поцілувати в щоку.
— Александре, — мовила вона, насилу змусивши себе посміхнутися. — У нас донечка. Вибач, що не син. Ти, мабуть, засмутився?
— Та де там, зовсім ні! — відповів він із щирою радістю та задоволенням. — Чарльз просвітив мене з приводу дівчат. А ти як?
— Ти знаєш, набагато краще. Сер Едвард каже, що у мене ще можуть трапитися конвульсії, але мені здається, що їх більше не буде.
Александр узяв її руку і поцілував.
— Я кохаю тебе, маленька мати.
У його радісних очах з’явився замислений вираз.
— Як ми її назвемо?
— А як ти хочеш її назвати?
— Елеонора.
— Коли вона піде до школи, її прозиватимуть Нелл.
— Та мені й Нелл подобається. А тобі?
— І мені. Гарне ім’я, не смішне і не претензійне. Можна мені поглянути на свою доньку?
Підійшла леді Вайлер, тримаючи в руках тугий згорточок, і віддала його в руки Елізабет.
— Я її ще не бачила, — мовила Елізабет, піднімаючи край полотна. — Ой, Александре! Вона така гарна!
Чорна чупринка, примружені від різкого світла лампи очиці, гладенька червонувата шкіра, ротик, як маленька літера О.
— Так, — відповів Александр, і йому від хвилювання перехопило подих. — Вона прекрасна, наша маленька Елеонора. Елеонора Кінрос — гарно звучить!
— Вона буде татусина доця, — радісно мовила леді Вайлер, простягаючи руки, щоб знову забрати Елеонору. — Перша дівчинка завжди татова доця.
— Я про це подбаю, — сказав Александр і вийшов з кімнати.
«Освіта, спочатку потрібна гарна освіта… Спочатку — гувернантка, а потім — наставниця, яка підготує мою дочку до університету. Освіта — це все.
У школу до Сіднея я її посилати не буду, бо не маю довіри до цього міста. Нелл — так мені подобається більше, аніж Елеонора, — залишатиметься під моїм наглядом, що б там Констанція не казала мені про необхідність того, щоб дівчата частіше спілкувалися з дівчатами і вчилися фліртувати та бути світськими левицями. Так, майбутнє моєї доньки вже визначено чітко й однозначно: гуманітарна освіта в мовах та історії, а потім — одруження з Лі Костеваном. Якщо удача не остаточно мене покинула, то наступною дитиною Елізабет буде хлопчик, але мої надії я покладатиму на Нелл та Лі. У їхніх дітях змішається моя кров та кров Рубі — ото нащадки вийдуть! Сильні й життєздатні».
Сер Едвард і леді Вайлер поїхали через вісім днів після народження маленької Елеонори; конвульсій у Елізабет більше не було, і вона швидко одужувала. Гінеколог порадив утримуватися від статевих стосунків упродовж півроку, але дотримувався думки, що друга вагітність пройде значно легше. Токсикоз — це захворювання, характерне саме для першої вагітності.
Єдиною турботою сера Едварда було знайти для Елізабет матір-годувальницю, бо свого молока у неї не було. Вона радо вибрала кузину Джейд і Перлини, дівчину на ім’я Крильце Метелика, котра втратила при пологах власну дитину приблизно тоді ж, коли Елізабет народила Елеонору. Як, молоко китаянки?