— Ви не знаєте, як це може вплинути на вашу дитину, — сказав лікар розсудливо. — Між людськими расами існують істотні відмінності, тому молоко матері однієї раси може не згодитися для дитини іншої раси. Благаю вас, місіс Кінрос, спробуйте знайти білу годувальницю.
— Дурниці, — відказала Елізабет з типово шотландською впертістю, котра, як відомо, — всім впертостям впертость. — Молоко — воно і є молоко. Бо інакше як би могла собака виняньчувати кошенят, а кішка — цуценят? Я читала, що в Америці негритянські матері годують білих дітей. Крильце Метелика має молока на двох немовлят, тому моїй Елеонорі його не бракуватиме.
— Нехай буде по-вашому, — зітхнув сер Едвард.
— Дивні вони якісь, — сказав він своїй дружині, коли вони сідали на поїзд. — Чому Александр Кінрос не прислухається до думок політиків усіх переконань? До Робертсона, Паркса, навіть до тих крутіїв, що примудряються якось впливати на робітників і улещувати їх. Усі вони твердо впевнені в тому, що імміграція китайців до Австралії мусить припинитися. Багато хто навіть вимагає депортувати тих китайців, що вже сюди приїхали. Однак Кінрос збудував свою імперію за допомогою китайців, а його дружина хоче, щоб її немовля смоктало китайське молоко! Господи, твоя воля! Якщо вони вперто поводитимуться так і далі, то буде біда.
— Я не бачу жодної підстави для хвилювання, — спокійно мовила леді Вайлер. — Якби Александр експлуатував своїх китайців, то це дійсно було б слабкою ланкою в його обладунку. Але ж він їх не експлуатує, і це не дає підстав втручатися в його справи.
— Люба моя, декотрим політикам не потрібні ані підстави, ані здоровий глузд.
На китайському молоці маленька Елеонора зростала як на дріжджах і поводилася бездоганно. У шість тижнів вона вже спала всю ніч, а в три місяці вже сиділа в ліжечку.
— Отака вона швидка, наша маленька кицюня! — сюсюкала Рубі, цілуючи малу в щічку. — Улюблена дівчинка тітоньки Рубі! Ой, Елізабет, вона повертає мене в ті часи, коли у мене тільки-но народився мій маленький котик! Він був такий гарненький!
— У неї будуть блакитні очі, — зауважила Елізабет, зовсім не ревнуючи через те, що малій Елеонорі приглянулася Рубі. — Не такі темно-сині, як у мене, але й не світло-блакитні, як у батька. Досить темні, але прозорі. Хоча мені здається, що волосся так і залишиться чорним, як ти гадаєш?
— На те схоже, — відповіла Рубі, подаючи Елеонору матері. — Шкіра у неї темніша за твою, більше схожа на Александрову. Вона вся — за винятком очей — більше схожа на Александра; те ж саме видовжене обличчя.
Очиці, про які йшлося, з цікавістю позирали на Рубі, хоча вважається, що тримісячні діти іще не здатні розпізнавати. «Воно ще й неначе розуміє, про що йдеться!» — подумала Рубі. Засунувши руку в сумочку, вона витягнула звідти листа.
— Я отримала його від Лі, — пояснила вона. — Хочеш послухати, Елізабет?
— Будь ласка, почитай, — відповіла Елізабет, граючись пальчиками малої.
Рубі прокашлялася.
— Не буду нудити тебе довгим вступом, а потім зачитаю лише деякі шматочки. Ось тут далі йдеться: «Я тепер — старшокласник, почав вивчати латину та давньогрецьку. Наш директор, містер Метьюз, досить пристойний чолов’яга, який не вірить у всесильну палицю, хоча мені здається, що в нашій школі до тілесних покарань ставляться негативно саме тому, що вчаться в ній діти високопоставлених іноземних чиновників. А тепер про те, що тобі не сподобається. З математики у мене кращі оцінки, аніж з англійської, але це лише означає, що мені доведеться наполегливіше працювати над англійською. Містер Метьюз каже, що під його керівництвом навіть повний ідіот стане добре освіченою людиною. Він увів мене у спеціальний курс читання англійських класиків — від Шекспіра й Мільтона до Ричардсона, Дефо та близько сотні інших. Моє читання, каже він, ще не таке швидке, як потрібно, але воно неодмінно таким буде. Чесно кажучи, мені більше подобається історія, але тільки не оті безконечні конфлікти на кшталт війни Троянд. Там здебільшого хрестові походи, битви та зради — і мало науки, як на мене. Мені подобаються греки та римляни, які билися під проводом набагато кращих воєначальників та за шляхетніші цілі. То були війни, поставлені на наукову основу».
— А скільки йому зараз років? — спитала Елізабет, мимоволі посміхнувшись, коли почула гордість за сина в голосі Рубі.
— У червні йому виповниться дванадцять, — відповіла вона, і в її очах заблищали сльози. — Для мене час повзе як равлик, а для нього він летить, а це — дуже важливо. Хочеш, іще почитаю?
— Так, будь ласка.