— «Цього листа я кину в поштову скриньку в селі, тому я можу бути відвертим. Звісно, у школі Проктора ніхто й не подумає про те, щоб цензурувати листи, але я не до кінця певний, що листи, котрі здаються до шкільного поштового відділення, не розпечатуються і не перечитуються. Тут багато всяких хлопців, і далеко не всі вони є старанними учнями або просто приємними та люб’язними людьми. Коли я ходив до початкових класів, то дізнався, що сини магараджів та принців інколи заздрять один одному, бо одні мають те, чого не мають інші, і тому часто зазіхають на чужі речі. Вони інколи бувають такі вправні у брехні, як і самі англійці. Тому наші наставники можуть розпечатувати і читати наші листи хоча б для того, щоб знати настрої серед учнів. Мені дуже сподобалися листи від Александра, бо в них багато добрих порад і здорового глузду».
— А Александр йому пише? — здивовано спитала Елеонора.
— Значно частіше, ніж я, — відповіла Рубі. — Він — Александр Кінрос, власник найпродуктивнішої золотої копальні у світі, тому його репутація як дописувача є бездоганною. Не знаю чому, але йому дуже сподобався мій маленький котик, коли вони вперше зустрілися в Гілл-Енді.
— Продовжуй, — попросила Елізабет.
— «Моє життя у школі є легким завдяки золоту. Я можу без остраху та заздрощів дивитися в очі своїх співучнів, бо я так само, як і вони, можу дозволити собі дорогий костюм або придбати квиток до опери в Лондоні, куди нас інколи водять наші наставники. Мамо, я дуже хотів би мати твоє фото, особливо зараз, коли на тобі стільки коштовностей, що ти скидаєшся на російську царицю. А ще — фотографію тата, будь ласка».
— Сподіваюсь, що ти виконаєш його прохання, — мовила Елізабет.
— Так, неодмінно. Сунь почувається дещо нервово від думки, що йому доведеться позувати ще одному мандрівному фотографові у своєму найкращому вбранні.
— Давай повернемося до листа, Рубі. Як же ж гарно пише твій хлопець!
— «Мої успіхи в математиці такі великі, що я вже отримую консультації разом з хлопцями, які готуються до навчання в Кембриджі. Містер Метьюз каже, що в мене ньютонівський всеохопний хист до математики, але я підозрюю, що таким чином він просто хоче мене спонукати до кар’єри викладача. Але мені не надто хочеться рухатися в тому напрямку. Інженерна справа є набагато цікавішою. Я хочу будувати речі з металу… Моїми найліпшими друзями залишаються Алі та Хусейн, сини шаха Насреддіна з Персії. Життя там дуже небезпечне та сповнене несподіванок: якісь люди постійно намагаються убити шаха, але він не збирається помирати саме в такий спосіб і тому має сильну охорону. Не кажучи вже про те, що невдах убивць страчують привселюдно, бо це слугує запобіжником, пояснюють мені Алі та Хусейн». — Рубі поклала листа. — Оце і все, що тут може бути тобі цікавого, Елізабет. Решта — це чисто материнське чтиво, і коли я читаю його, то не можу стримати сліз. — Вона вмить причепурилася і поправила зачіску. — Як ти гадаєш — я зможу видати себе за російську царицю, га? Особливо у тому новому платті від Соваж. Та з усіма моїми діамантами та рубінами.
— Я дам тобі поносити оту кумедну брильянтову тіару, яку мені щойно придбав Александр. Лишень вдумайся, Рубі! Тіара! Де ж я її носитиму, га?
— Ти її надягнеш тоді, коли до колоній приїде якийсь королівський принц, — діловито зазначила Рубі. — А Александра запросять з усіма іншими великими цабе поцілувати того принца в сраку.
— Де ти набралася таких, з дозволу сказати, метафоричних виразів?
— Під парканом, моя люба Елізабет, під парканом. Бо саме там я зростала.
Жорстокі тортури відновилися через півроку після народження Елеонори, і Елізабет навіть не намагалася вдати, що їй це доставляє хоч якесь задоволення. Найбільше її бісило те, що Александр знову став приходити до неї в ліжко, прекрасно знаючи, що це їй не подобається. І він наполягав на виконанні подружнього обов’язку, хоч якою б позбавленою кохання та задоволення справою не було це заняття. Інстинктивно відчуваючи, що Александр оскаженіє, якщо дізнається, що вона обговорює їхні стосунки з його коханкою, Елізабет вирішила поговорити з ним самим.
— Ти кажеш, що я холодна, що немає для тебе задоволення в «акті», бо немає в ньому задоволення для мене. Однак ти досі приходиш до мого ліжка і вивергаєш своє… е-е-е… сім’я. Як ти так можеш, Александре?
Він розсміявся і знизав плечима.
— Так уже влаштовані чоловіки, моя люба. Якщо перед чоловіком з’являється оголене жіноче тіло, він неодмінно на нього зреагує.
— А що як оголене жіноче тіло виявиться відштовхуюче огидним?
— Я не знаю, що на це відповісти, Елізабет. Досі мені не траплялося жодного відштовхуюче огидного жіночого тіла. Мабуть тому, що я таких не шукав, вони мені й не траплялися.