— Міс Лізі, вам треба спробувати поїсти, — мовила Джейд, подаючи смачненький трикутничок бутерброда з креветками.
— Не хочу, давай іншим разом, га? — відказала Елізабет.
— Але ж ви мусите, міс Лізі! Ви так схудли, що це шкодить вашій дитині. Чанг приготує для вас усе, що вам заманеться, — вам лишень треба замовити.
— Печиво із заварним кремом, — сказала Елізабет, яка і цього печива теж не хотіла, але знала, що їй треба висловити бажання стосовно чого-небудь їстівного. Принаймні, печиво із заварним кремом легко проскочить у шлунок, а може, навіть там і залишиться, якщо її не знудить. Яйця, молоко, цукор. Харчування для прикутого до ліжка інваліда.
— А зверху покласти мускатну диню?
— Мені байдуже. Просто йди геть і дай мені спокій, Джейд.
— Я дуже боюся, — сказав Александр у розмові з Рубі, — що Нелл може залишитися без матері. — Його обличчя перекривилося, і по щоках потекли сльози; він поклав голову Рубі на груди і заплакав.
— Тихо, тихо, тихо, — проспівала вона і почала чукикати Александра, аж поки той не заспокоївся. — Ти все це переживеш — і Елізабет теж. Ось чого я боюся, так це того, що вона ніколи не ходитиме з дитиною без того, щоб при цьому не підійти близько до воріт смерті.
Він перелякано відштовхнув її, застидавшись, що продемонстрував свою слабкість, і рукою витер з лиця сльози.
— Ох, Рубі, що ж мені робити?
— А які останні перлини мудрості від сера Едварда?
— Що коли цього разу все скінчиться нормально, то їй уже не слід буде вагітніти.
— Я ж казала те саме, хіба ж ні? І не думаю, що ця новина страшенно її засмутить.
— Зараз не час іронізувати!
— Змирися зі своєю поразкою, Александре. Це — та битва, яку ти не зможеш виграти.
— Та знаю, — стримано мовив він, надів капелюха і вийшов геть.
Залишившись на самоті, Рубі стала походжати своїм будуаром, не вірячи вже нічому, окрім своєї незнищенної любові до Александра. Що б він від неї не хотів, коли б він від неї цього не хотів, вона буде завжди напоготові задовольнити його бажання. Однак її симпатія і прив’язаність до Елізабет продовжували зростати — і це було цілковитою загадкою. За своїм становищем коханки вона мала зневажати дівчину за її вади та недоліки, за її слабкості, за її сумну та пасивну вдачу. Мабуть, відповідь крилася в надзвичайно юному віці Елізабет—їй лише вісімнадцять, а вона вже знову вагітна і знову дивиться в обличчя смерті. Так і не поживши нормальним життям.
«Мабуть, я відчуваю до неї те, що відчувала б до неї її матір. Який парадокс! Матір, яка спить з її чоловіком. Господи, як же ж мені хотілося б побачити Елізабет щасливою! Побачити, як вона знайде чоловіка, якого покохає. Це — все, що вона хоче, це — усе, що їй насправді потрібно. Не багатство, не шикарне світське життя. Просто чоловік, котрого вона кохатиме. Одне я знаю напевне: вона ніколи не покохає Александра. Яке ж це для нього нещастя! Такий удар по його шотландському самолюбству. Присмак поразки у роті, до якого він не звик. Як же ж так буває в житті, га? Ми ходимо й ходимо по колу — Александр, Елізабет і я».
Коли Рубі пішла до Елізабет наступного ранку, вона гралася якийсь час із думкою поговорити про їхні дедалі гірші стосунки з Александром, які були, на її думку, наріжним каменем Елізабетової хвороби. Ні, це — не уявний зв’язок, а цілком реальний! Упродовж багатьох років Рубі доводилося мати справу зі стількома різними жінками, що вона вже й порахувати не змогла б. Та увійшовши до спальні Елізабет, вона передумала. Для того щоб про це говорити, треба було порвати всі стосунки з Александром, а цього вона зробити не могла. Мабуть, буде більше користі, якщо вона умовить Елізабет хоч трохи попоїсти.
— Як там Нелл? — спитала вона, всівшись на ліжку.
— Хтозна. Я її майже не бачу, — відповіла Елізабет зі сльозами на очах.
— Припини, мила моя! Будь оптимісткою! Залишилося всього лише шість чи сім тижнів! Щойно це скінчиться, ти швидко одужаєш.
Елізабет натужно посміхнулася.
— Я маю жалюгідний вигляд, еге ж? Вибач, Рубі, я обов’язково одужаю. Якщо переживу пологи. — Елізабет змахнула рукою, такою тонкою, що вона більше нагадувала пташину лапку. — Ось що мене лякає — що я не переживу пологів. Я не хочу померти, однак маю жахливе передчуття, що кінець наближається.
— Якийсь кінець завжди наближається, — мовила Рубі, взявши руку Елізабет, і ніжно її погладила. — Тебе з нами не було, коли Александр показав нам — Чарльзу, Суню та мені — золоту жилу, яку він знайшов у глибині гори. Чарльз назвав цю знахідку апокаліптичною — ти ж знаєш Чарльза, він любить уживати подібні слова. Якби він не сказав «апокаліптична», то вжив би щось на кшталт «катастрофічна» чи «запаморочлива». Але Александр учепився за це слово; він пояснив, що «апокаліпсис» означає грецькою колосальну подію, щось на кшталт кінця світу. Однак, коли я написала про це Лі, він пояснив, що насправді це слово означає найвище одкровення — у них тоді ще не було грецької у шкільній програмі. Дивно, еге ж? Як би там не було, Александру здалося, що його відкриття оцієї шахти стало колосальною подією, і саме через це підприємство стало називатися «Апокаліпсис». Але ж насправді це був аж ніяк не кінець, еге ж? — навпаки, початок. «Апокаліпсис» змінив і надалі змінює життя всіх людей, які мають до нього стосунок. Якби не було цієї шахти, він не послав би за тобою, я б і досі була хазяйкою борделю, Сунь і досі був би нехристем китайцем з нездійсненними ілюзіями, Чарльз — звичайнісіньким скватером, а Кінрос перетворився б на місто-привид після того, як вичерпалося б розсипне золото.