— Я почуваюся трохи тупим, — сказав Барні, — отак дізнався про всіх вас, що ви тут, посеред Детройта. Ви знали все про мене, а я навіть не підозрював, що ви існуєте.
— Ми не рекламуємо себе, — пояснив брат Люк. — Потрібне певне поєднання особистих рис та історичних подій, щоб потрапити в Братство. Ніхто не приходить до нас, якщо цій людині ми не потрібні так, як вона — нам. З того, що я чув, ви нам цілком підходите. Питання лише в тому, чи ми підходимо вам?
Коли вони проходили повз кімнату із зачиненими дверима, Барні почув піаніно. Хтось повторював одні й ті ж примарні негармонійні такти, такі немелодійні, що його аж дрижаки проймали.
— Це наш брат Ґреґорі працює над новим концертом. Він був у космічній програмі, перед тим як прийшов до нас; складання музики було його захопленням. Він був у капсулі, яка несподівано пройшла через радіаційний пояс дорогою назад на Землю. У вас із ним багато спільного. Познайомитеся з ним наступного разу, коли він не працюватиме.
Вони пішли за братом Люком у бібліотеку, і на стінах Барні бачив інші картини в тому ж стилі, що й у галереї: банальні предмети й прості фігури трансформовані напругою зламаних ліній і розколотих площин, завдяки чому набували значної сили. Брат Люк запропонував йому склянку хересу, та, погодившись, Барні побачив, що самі вони п’ють лише воду.
Брат Люк наполіг:
— Будь ласка, не думайте, ніби ви маєте робити все так само, як і ми, хіба що хочете стати одним із нас. Я нічого не маю проти того, що інші люди вживають алкоголь чи поїдають плоть. Один з наших основних принципів — це ніколи не нав’язувати іншим свої вірування. Чув, що це вельми смачний херес. Будь ласка, пригощайтеся.
Вони сиділи й говорили годину з лишком про картини брата Люка й те, як йому важко було витримувати довгі години праці через слабкість. І Барні відчув значну близькість із цим чоловіком. Він знав, як це, коли настає слабкість.
— Для деяких людей, — казав брат Люк, — біль — це ключ до творчих досягнень. Ніхто ж не заперечить творчу силу страждань? Згадайте такі видатні імена — Мілтона, Бетговена, Ван-Ґоґа й сотні інших. Творіння через біль — це не кінець, а, навпаки, вхід у Братство розп’яття. Так само як дитя, що народжується з болю власного й своєї матері, — це початок, вхід у світ; так, можливо, й чоловік, зносячи біль, дає життя своїй роботі, як жінка дає життя дитині. Ми можемо розумом зосереджуватися на своїх стражданнях, використовувати як шлях до уявлення, і через нього — до духовної єдиності всесвіту. Безконечного… безматеріального…
— Я лише не розумію, — уточнив Барні, — нащо мені для цього Братство. Я завжди працював над своїми скульптурами наодинці. Навіщо мені приєднуватися до якоїсь групи?
— Одна з причин, — втрутилася Майра, — та, що через Братство ти можеш навчитися не лише зосереджувати енергію свого болю, але й заглушувати її без наркотиків у періоди, коли не твориш. Її можна контролювати силою мислення. Йоги вже давно знають цю таємницю, проте ми знайшли шлях до уявлення й контакту з внутрішнім розумом — те, чого молодь безрезультатно намагається досягти за допомогою препаратів розширення свідомості, тільки набагато значніше й змістовніше.
— Є ще одна причина, — додав брат Люк. — Ми відкрили, що група дає основу, — фундамент спільного досвіду, — на якій творчий і гуманістичний розум може краще розуміти значення свого досвіду. У різні періоди історії в багатьох місцях виникали Братства розп’яття: серед недоторканих в Індії; серед християнських мучеників; у нацистських концтаборах, де брат Авраам віднайшов значення свого життя з іншими. Ми вважаємо Братство рятувальним тросом творчого духу, який кидають тим, хто тоне в безнадії. Допомога — не потім, а зараз — не через надприродне втручання, а поєднання ментальної енергії вибраних людей.
— Але чому вибраних? Чому не всіх зболених розпачливих людей?
— О, гуманіст у тобі ставить ті ж запитання, над якими я також загадувався на початку. Відповідь полягає в тому, що потрібно мати певний склад розуму, щоб прийняти віру. Якби ми тяглися до всіх стражденних душ на землі, нас би накрило з головою. Крім того, є люди, які воліють страждати, люди, які вважають біль способом, що дозволить їм загрузнути в жалості до самих себе. Ми також використовуємо біль як інструмент, але для духовного прориву кудись глибше, вище, значніше, ніж людина може досягти самотужки.
Він зітхнув і похитав головою.
— Хто зможе це якось назвати? Одні торкаються лише краю цієї реальності за допомогою наркотиків і психотичних видінь; містики проникали в неї через піст, медитацію й самопокарання. Як думаєш, чому ж іще святий Симеон Стовпник сидів стільки років на тому стовпі? Але завдавання болю самим собі не наш шлях. Ми не якесь збіговисько мазохістів. У цьому забагато своєкорисливості, а вона не дає прорватися до Іншого. Біль, який ми розділяємо, використовуємо як вихід з безсенсового страждання до розуміння болю як особливого виду благодаті. Розумієте, містере Старк, — продовжив він, підвищуючи голос, щоб показати, що підводить до закінчення, — будь-яка людина може витримати страждання, які мають певну мету: жінка під час пологів; чоловік, який бореться за ідею й потрапляє в тюрму, голодує, переживає побиття за свої погляди. Біль має багато личин, але якщо навчитися бачити його значення й мету, можна досягти рівнів, де можливо все.
Дорогою назад вони пройшли повз темношкіру жінку, що вражала своїм високим зростом. Вона повільно перетнула їхній шлях, майже пливучи, а в її напівзаплющених очах виднілися лише щілини більма.
— То сестра Вів’єн Ікс, — прошепотіла Майра. — Вона прийшла до нас після повстань шістдесят сьомого.
— Виглядає так, наче в трансі.
Брат Люк усміхнувся й похитав головою.
— Вона працює. Сестра Вів’єн раніше була поетесою. Тепер, після пожеж, стала творцем мрій. Вона нічого не записує на папері, не віддає нічого тлінному матеріалові. Її мистецтвом неможливо ділитися, вона відточує його в себе в голові. Можна сказати, що її форма мистецтва найчистіша з усіх.
— Але звідки ви знаєте, що вона взагалі щось робить? Можливо, нічого подібного насправді нема.
Брат Люк знизав плечима.
— Чи ж не те саме можна сказати про багатьох сьогоднішніх митців, чию роботу, припускаю, ви можете побачити й почути? Та й чи має це значення? Нас турбує не які матеріали, форми, рівні комунікації залучені. Вона стражденна творча особа. Вона ділиться з нами своїм болем, а не продуктом. Цього нам достатньо.
Брат Люк несподівано простягнув руку, цього разу Барні взяв її без вагань і подумав, що побачив слід усмішки на обличчі прокаженого.
Усю дорогу додому він не міг викинути ту усмішку з голови. Підозрював, що брат Люк вкрай упевнений, що отримав ще одного новонаверненого. Барні загадувався, чи був він проповідником відродження до того, як його нещастя змусило шукати Братство. Майра з благоговійним трепетом слухала більшу частину реплік брата Люка. І він розумів чому. І хоча прийшов готовий їх висміяти, мусив визнати, що його спокушала думка відкинути ізоляцію та самотнє страждання заради такої мети — кінцевої мети братерства в стражданні, яке Майра після всього, що пережила, відкрила для себе. Відчуття було сильне.
Коли вони повернулися, Карен уже була вдома.
— Вчилися купати дитину, — розповідала вона, — на гумовій ляльці. Там сьогодні було кілька чоловіків. Це щоб практикуватися. — Вона витягла велику гумову ляльку з пакета для покупок. — Дозволили взяти додому. Виглядає, як жива дитина, правда? Яких тільки ляльок тепер не нароблять. Торкнися. Схоже на справжню шкіру. Ти собі не уявляєш, як страшно купати ляльку, коли дійсно прикидаєшся, що то справжня дитина. Мама сказала, що якось у ванні впустила Майру, коли та була малою. Тепер каже, що, можливо, тому вона стала такою некерованою.
Карен іще трохи побалакала, жодного разу не запитавши, де були вони з Майрою, і не давши їм жодної можливості розповісти про це самим. Барні спало на думку, що вона знає, що між ними щось діється, але не хоче ні втручатися, ні знати ніяких деталей. А тоді побачив, як міцно вона пригортає гумову ляльку, наче боїться, що хтось її в неї забере. Вона нахилила її назад, одне око заплющилося. Інше продовжило витріщатися.