— Одурив і Августа, і Брюля, і Понятовського.
І за оцю штучку, за оцей спритний маневр прощалося Фрідріхові, що він забрав частину польської території.
— Тепер треба чекати подій, — говорили республіканці. І коли те, що зайшло, можна було назвати подіями — довго чекати не довелося.
Насамперед Франція, ще так недавно член пруссько–са–сько–французького союзу, нараз почула себе самітною й могла навіть сподіватися війни. Аби не вести своїх військ далеко, Франція рішає навербувати війська. Де?
У Польщі.
Плутанина іде далі. У короля польського є брат Маврицій. Він же і генерал французької служби. Так от вербування волонтерів у Польщі французький уряд доручає саме Маврицію, і він, помимо короля і помимо того, що таке вербування заборонене законом, розсилає по краю свої прокламації. А що вони написані в таких ласих тонах і так багато обіцяють, то знаходиться багато охотників.
Прошу вас: я думаю, що й ви самі затягнулися б у волонтери, коли б прочитали, що будете діставати на їздця й поштового п'ятдесят злотих польських.
«А що в корчмах у Німеччині горілка трохи дорожча, ніж у Польщі, то я додам зверх тих п'ятдесят ще злотий на день… Окрім того, вважайте, фураж: дві саські міри вівса, дванадцять фунтів сіна… На чоловіка два фунти хліба, два фунти м'яса, чверть фунта масла, кварта каші і два гарнці пива або дві пляшки вина щодень. І цього всього я буквально дотримаю, бо я націю польську завжди любив».
І таке розсилалося по краю, публікувалося на ринках, ярмарках, бентежило гулящий люд, дратувало апетити. Недавній підстолій литовський, а після зради республіканцям стольник подільський пан Гуровський то навіть так запалився, що надумав узяти підряд на поставку всіх двох тисяч народу. Писав з того приводу Ржевуському:
«Ми тут маємо публічну реляцію, що Австрія хоче затягти дві тисячі війська на умовах, які ми мали у шведів і в Саксонії, — то я можу тих дві тисячі виставити. Най би мені капітуляцію відписали і касира зі мною виправили, бо поляк без грошей не піде за границю». Це було наївно, звичайно, але вказувало на настрої шляхти.
Ржевуський аж ахнув, діставши таке. Але відписав у спокійному тоні:
«Я говорив про це з великим канцлером (тоді ним був Залуський), а канцлер із королем, та його милість король не дозволив. Насамперед, право забороняє взагалі це робити (конституція 1717 року, з доповненням у 1732 році). А потім нам самим люди потрібні, бо кругом неспокій у Європі. Але добре, що пан не пішов на таку авантюру сам, а спочатку доповів дворові» і так далі.
Те, що було невигідно дворові, брали собі за добре республіканці й оживили свою діяльність. А тут іще приємні новини.
Швеція, побачивши безрозсудність війни з Росією, почала оглядатися за союзником. Очі звернулися — куди? Та знов же до тої ж Польщі, котра, мов неогороджена садиба, давала можливість хазяйнувати в ній кому хочеться. Швеція направляє двох полковників, Бона й Штейнфліхта, аби вони порозумілися з республіканцями й старалися втягти їх у війну з Росією.
Франція з одного боку, а Швеція — з другого: їж ось, коли настав момент. І пан гетьман коронний знов повірив…
IX
Знову стягаються війська в призначені пункти, знову, не знати вже котрий раз, закликається шляхту до конфедерації. Випущено відозву до громадян, де, між іншим, писалося:
«Зважмо, чи була коли Польща в такій загрозі від сусідів, як тепер. А хто тому причиною?
Скаже хто — зачекаймо сейму. Відповідь коротка: не сейм, і не два, і не десять мине, як уже й минуло. Бо нашими сеймами не ми володіємо, а неприятелі наші. І тому саме тепер, коли вороги наші затруднені власними клопотами, настала хвиля для рятунку отчизни.
Скажуть: конфедерації ніколи не давали доброго скутку. А я скажу — навпаки: завжди вони були збавленням, як тишовецька — за Яна–Казиміра, як сандомирська — за минулого Августа II. Бо конфедерація — то єднання сердець, намірів і розумів, яке єдине може завести лад і порядок домовий.
Чи можна назвати розумним того, хто бачить, як горить сусід, а не хоче йому допомогти, хоч наражається на те, що й сам згорить! Так воно й виходить, як Давид каже: має очі — а не бачить, має вуха — а не чує, має руки — а не робить, має ноги — а не ходить, має серце — а не відчуває.