Але ця волосина все міняла. Вона не залишала жодного сумніву в тому, що жінка знала, що робила. Тепер вона ні за яких обставин не відчинить холодильник перша, доки цього не зробить він, а він ні за яких обставин не відкриє холодильник перший, доки цього не зробить вона.
Було очевидно, що його волосину вона не помітила, бо інакше з її боку було б найрозумнішим просто зірвати її, щоб він подумав, що вона відкривала холодильник. Напевно, йому тепер слід прибрати волосину Елени, сподіваючись провернути цей трюк з нею, але він розумів, що з якихось причин це ні до чого не призведе, що вони навіки зчепилися в спіралі не-відкривання-холодильника, яка зрештою приведе їх або до божевілля, або до загибелі.
Він подумав, чи не може він найняти когось, хто прийде й відчинить холодильник?
Ні. Він не міг собі дозволити найняти когось. Він не міг собі дозволити навіть сплатити Елені за останні три тижні. Єдиною причиною, чому він досі її не звільнив, було те, що після звільнення він мусив сплатити їй, а він не міг собі цього дозволити. Його секретарка Джаніс зрештою залишила його з власної ініціативи й пішла в туристичний бізнес займатися чимось вартим осуду. Дірк спробував дорікнути їй за те, що вона віддає перевагу монотонності платні замість… «Регулярній зарплатні», — спокійно виправила вона його…замість задоволення роботою. Вона мало не сказала «Замість чого?!», але тієї ж миті збагнула, що якщо вона це скаже, їй доведеться вислухати його відповідь, яка обов'язково розлютить її і змусить теж відповісти. Їй вперше спало на думку, що єдиним способом уникнути цього було просто не вплутуватися в ці суперечки. Якщо вона цього разу просто не відповість, вона зможе піти. Вона спробувала це. Вона відчула раптову свободу. Вона пішла. Тиждень по тому, приблизно в такому ж настрої вона одружилася зі стюардом на прізвище Сміт. Дірк копнув ногою її стіл, перевернувши його, але потім, коли вона не повернулася, був змушений підняти його сам.
Наразі детективний бізнес своєю жвавістю нагадував гробницю. Було таке враження, що ніхто не хотів, щоб йому або їй щось знайшли. Останнім часом, щоб якось звести кінці з кінцями, Дірк по четвергах виконував роль хіроманта, але почувався при цьому незручно. Він міг би це витримати — до ненависної жалюгідної принизливості цього він уже різними способами звик, до того ж він був досить безликий у своєму маленькому наметі в задньому садку паба — він міг би все це витерпіти, якби йому не вдавалося це робити так жахливо, до болю добре. Через це він вкривався потом огиди до себе. Він усіма способами намагався брехати, ошукувати, поводитися навмисно й цинічно погано, але хоч до якого б махлювання він не вдавався, зрештою він завжди неодмінно казав правду.
Найгірший випадок трапився тоді, коли одного вечора до його намету завітала бідолашна жінка з Оксфордширу. Маючи тоді дещо жартівливий настрій, він порадив їй не зводити очей зі свого чоловіка, бо той, судячи з її лінії заміжжя, пурхає наче пташка. Виявилося, що її чоловік був пілотом літака-винищувача, і що його літак лише два тижні тому зник над Північним морем.
Збентежений цим Дірк безглуздо намагався втішити жінку. Він сказав, що переконаний, що згодом її чоловік до неї повернеться, що все буде добре, що все в них складеться якнайкраще, тощо. Жінка відповіла, що це було малоймовірно, зважаючи на те, що рекорд тривалості виживання в Північному морі був менше одної години, і що оскільки жодного сліду її чоловіка не було знайдено впродовж двох тижнів, вважати, що він досі не помер — тішити себе уявою, і що вона намагається примиритися з утратою, дякую за співчуття. Останнє вона сказала досить їдко.
Тієї миті Дірк утратив самоконтроль і почав верзти казна-що. Він сказав, що з ліній на її долоні цілком очевидно, що та велика сума грошей, яку вона отримає, не втішить її після утрати коханого чоловіка, але що її може втішити те, що той відправився до великого як-його-там у небі, і тепер літає поміж пухнастими хмаринками, що чоловікові дуже личать його нові крильця, а йому, Діркові, жахливо шкода, що він верзе такі приголомшливі дурниці, але ж вона захопила його зненацька. Чи не хоче вона трохи чаю, або горілки, або супу?
Жінка відмовилася. Вона сказала, що забрела в його намет випадково, що насправді шукала туалет, і про які це гроші йдеться?
— То повна нісенітниця, — пояснив їй Дірк. Він зазнавав неабияких труднощів, намагаючись говорити фальцетом. — Я все це на ходу вигадував, — сказав він. — Будь ласка, вибачте мене за таке неоковирне втручання у ваш приватний траур і дозвольте мені провести вас до… гм, тобто, вказати вам дорогу до… ну, до того, що за таких обставин я можу назвати лише туалетом. Він одразу ліворуч, як вийдете з цього намету.
Дірка дуже засмутила ця зустріч, але кілька днів по тому він був просто в шоці, виявивши, що ранком наступного дня та бідолашна жінка дізналася, що виграла в розіграші державних облігацій 250 тисяч фунтів стерлінгів. Тієї ночі він кілька годин стояв на даху свого будинку, грозив небу кулаком і кричав «Припини це!», доки сусід не поскаржився поліції, що не може заснути. Поліція приїхала на виклик на машині з верескливою сиреною, яка розбудила весь квартал.
Сьогодні, цього ранку, Дірк сидів у себе на кухні й пригнічено дивився на свій холодильник. Уперта кипучість, завдяки якій він зазвичай проживав ще один день, була придушена в зародку цією справою с холодильником. Там, усередині була ув'язнена його воля, замкнена єдиною волосиною.
Він подумав, що йому потрібен клієнт. «Будь ласка, Боже, — думав він, — якщо існує який-небудь бог, будь-який, дай мені клієнта. Звичайнісінького простого клієнта, чим простіше, тим краще. Довірливого та багатого. Когось такого, як той чувак учора». Він постукав пальцями по столу.
Проблема була в тому, що чим довірливішим був клієнт, тим гірше зрештою почувався Дірк через свою добру натуру, яка постійно ставала дибки, роблячи з нього дурня в найменш слушні моменти. Дірк часто погрожував кинути свою добру натуру на землю й притиснути її горлянку коліном, але зазвичай вона перемагала його, перевдягнувшись відчуттям провини або самокатуванням, а в такому костюмі вона могла легко викинути його з рингу.
Довірливого та багатого. Хоча б настільки, щоб Дірк зміг сплатити деякі, ну хоча б один зі своїх найбільших боргів.
Він запалив сигарету. Дим кружляв у ранковому світлі й причіплявся до стелі.
Як той чувак учора…
Він завмер.
Чувак учора…
Світ затамував свій подих.
Тихо та обережно до Дірка доходило, що десь відбулося щось страшне. Відбулося щось жахливо погане. Він відчував, що навколо нього в повітрі висить катастрофа. Його коліна затремтіли.
Він думав, що йому потрібен клієнт. Він думав про це за звичкою, бо саме про це він думав о цій годині ранку кожного дня. Але він забув, що в нього вже є клієнт!
Він шалено подивився на годинник: майже пів на дванадцяту. Він труснув головою, намагаючись прогнати мовчазне дзвеніння між вухами, потім істерично кинувся до свого капелюха та шкіряного плаща, що висіли за дверима.
П'ятнадцять секунд по тому він вийшов з будинку, спізнившись на п'ять годин, але рухаючись дуже швидко.
Розділ 4
Хвилину або дві по тому Дірк зупинився, щоб подумати, як йому діяти. Замість того, щоб з'явитися на п'ять годин пізніше захеканим, буде краще, якщо він з'явиться через п'ять годин і кілька хвилин, але тріумфально. «Боже, хоч би я не надто рано прийшов!» було б слушною початковою реплікою, але вона вимагала якогось продовження, а йому на думку нічого не спадало.
Можливо, було б швидше, якщо він повернеться додому й поїде на машині, але йти до клієнта було недалеко, а сидячи за кермом він мав надзвичайну схильність до блукання. Здебільшого вона була пов'язана з його методом дзен-навігації, який полягав у тому, що він знаходив перше-ліпше авто, яке виглядало так, ніби знає, куди їде, і просто їхав за ним слідом. Результати були частіше дивовижні, ніж успішні, але він вважав, що це було варто продовжувати хоча б заради тих небагатьох випадків, коли результати виявлялися дивовижно успішними.