Якою красномовною могла б стати Енн Елліот! З яким красномовством принаймні могла б вона захищати ніжну прихильність своєї юності та радісну віру в майбутнє від жахливої обережності, яка нібито сумнівається в тому, що призначено Провидінням. У юності її змусили бути передбачливою, у більш зрілі роки вона стала мрійницею, що було природним продовженням неприродного начала.
За всіх цих обставин, при всіх цих спогадах і почуттях вона не могла чути про те, що сестра капітана Вентворта, мабуть, оселиться в Келлінчі, без хвилювання й смутку; і їй треба було довго блукати й зітхати, щоб розігнати сумні думки. Вона часто казала до себе, що це божевілля, доки нарешті не заспокоїлась і не зрозуміла, що постійні розмови про Крофтів і їхній намір жити в Келлінчі не зроблять їй ніякої шкоди. Їй допомогла, однак, цілковита байдужість трьох її власних друзів, які були єдиними, хто знав таємницю минулого; вони, здавалося, про все забули. Вона добре розуміла, що леді Рассел спонукають на це шляхетніші мотиви, ніж батька та Елізабет, і була їй дуже вдячна за цю доброту; але це загальне забуття, хоч би чим воно було викликане, мало для неї велике значення; і, на той випадок, якщо адмірал Крофт дійсно приїде до Келлінч-холла, вона знову втішалася радісною думкою, що про її минуле знають лише ці троє, які, вона була впевнена, не обмовляться жодним словом; від нього ж, вона сподівалася, про їхні недовгі змовини дізнався лише брат, із яким він тоді жив. Цей брат давно залишив село й, бувши чоловіком серйозним і до того ж неодруженим, навряд щоб виказав цю таємницю хоч одній живій душі.
Його сестри, місіс Крофт, тоді не було в Англії, бо вона вирушила з чоловіком до місця його призначення, а її сестра Мері була в школі, коли це все сталось, а потім через чиюсь гордість, а чиюсь делікатність вона ні про що не дізналася.
Утішаючись цими думками, вона сподівалася, що знайомство з Крофтами, до якого, при тому, що леді Рассел усе ще живе в Келлінчі, а Мері всього лише за три милі від нього, треба бути готовою, не спричиниться до якихось великих незручностей.
Розділ V
Того ранку, коли адмірал Крофт і його дружина приїхали, як і було вирішено, оглядати Келлінч-холл, Енн визнала найбільш для себе природним відвідати леді Рассел, як вона це робила майже щодня, і переждати в неї, поки переговори не закінчаться; але потім вона визнала не менш природним для себе засмутитися, що не скористалася можливістю на них подивитись.
Зустріч двох сторін пройшла надзвичайно добре, і всі питання одразу ж були вирішені. Дами були заздалегідь прихильні до згоди, і тому жодна з них нібито нічого не бачила, окрім гарних манер інших; що ж до джентльменів, то адмірал поводився з такою люб'язністю, довірою та щирістю, що це не могло не вплинути на сера Волтера, який також виявив бездоганну ввічливість, дізнавшись від містера Шеперда, нібито адмірал багато чув про його взірцеве вміння поводитись.
Дім, парк і меблі були до вподоби; Крофти були до вподоби; умови, строки — усе було надзвичайно підхожим; і клерки містера Шеперда одразу ж узялися до роботи, хоча їм не довелося зробити жодної зміни в заздалегідь підготовленому «Цим засвідчується…»
Сер Волтер без вагань заявив, що адмірал — найгарніший з усіх моряків, яких він коли-небудь бачив, і навіть сказав, що якби його власний куафер зайнявся адміраловою зачіскою, було б не соромно з'явитися з ним на людях; адмірал же з усією щиросердністю повідав дружині, коли вони їхали парком назад: «Я знав, що ми легко порозуміємося, моя люба, що б нам не казали в Тонтоні. Баронет зірок з неба не хапає, проте, здається, він ніколи нас не образить»; відгуки однаково схвальні.
Домовилися, що Крофти оселяться в Келлінчі під Михайлів день; і, оскільки сер Волтер запропонував переїхати до Бата не пізніше, як за місяць до того, часу для необхідних приготувань залишалося небагато.
Леді Рассел, упевнена в тому, що при виборі нового житла ніхто не зважить на думку Енн, прагнула, щоб Енн не від'їжджала так скоро й залишалася в Келлінчі, поки вона сама після Різдва не відвезе її до Бата; але їй треба було на декілька тижнів покинути Келлінч, аби владнати власні справи, і тому вона не могла запросити Енн на весь цей час, і Енн, хоча її лякала вереснева спека в блискучому білому Баті і їй було дуже прикро, що вона не зустріне в рідному селі печальну й солодку осінь, подумала і вирішила не затримуватися. Найвірніше й наймудріше буде поїхати разом з усіма, бо це спричинить їй щонайменше засмучення.