Багато що в поведінці кузини непокоїло та ображало Чарлза Гейтера. Їхня дружба була надто тривалою, щоб вона могла одразу так від нього віддалитися, щоб він, утративши останню надію, ніколи вже не з'являвся в Апперкроссі; проте вона якось змінилась, і зміна ця тим більше викликала занепокоєння, якщо її причиною вважати таку людину, як капітан Вентворт. Чарлз був відсутнім лише два тижні й під час розставання зміг вельми зацікавити Генрієтту своїми міркуваннями про те, що він скоро зможе покинути свою теперішню парафію і влаштуватися в Апперкроссі. Тоді для неї було вкрай важливо, щоб доктор Шерлі, тутешній пастор, який більш ніж сорок років ревно виконував свої обов'язки, але через свій далеко вже не юнацький вік був неспроможний виконувати їх самотужки, нарешті вирішив би взяти собі помічника, виклопотав би для нього якнайкращі умови і призначив на цю посаду Чарлза Гейтера. Те, що він служитиме в Апперкроссі, а не долатиме щоразу шість миль; що він одержить парафію, кращу з усякого погляду; що він буде служити з доктором Шерлі, а любому дорогому доктору Шерлі буде незрівнянно легше виконувати свої обов'язки, тішило навіть Луїзу, а вже про Генрієтту нема що й казати. Однак він повернувся, та ба! Цікавість до його наміру зникла. Луїза зовсім не стала слухати. Коли він намагався розповісти їй про свою бесіду з доктором Шерлі, вона стояла біля вікна, виглядаючи капітана Вентворта. І навіть Генрієтта могла приділити йому лише частку своєї уваги, зовсім, видно, забувши про всі свої сумніви та хвилювання, пов'язані з цими переговорами.
— Що ж, це добре; я дуже рада; але я ніколи не мала сумніву, що все так і буде; я думала, і ти впевнений. Мені й на думку не спадало, що… словом, докторові Шерлі, звичайно, потрібен помічник, і він тобі справді обіцяв… Луїзо, чи він іде?
Якось уранці, невдовзі після того обіду в Мазгроувів, на якому Енн не була, капітан Вентворт увійшов до вітальні Вілли, коли там були тільки вона та хворий маленький Чарлз, який лежав на канапі.
Він був настільки здивований, опинившись мало не наодинці з Енн Елліот, що втратив своє звичайне самовладання; він здригнувся, зміг лише вимовити: «Я гадав знайти тут обох міс Мазгроув. Місіс Мазгроув сказала, що вони тут», — і одразу ж відійшов до вікна, щоб заспокоїтися і зметикувати, як йому краще поводитися з нею.
— Вони нагорі, у сестри. За кілька хвилин, мабуть, спустяться, — відповіла Енн, звичайно, збентежившись; і якби дитина навіщось не підізвала її, вона б одразу ж вибігла з кімнати, рятуючи від ніяковості й себе, й капітана Вентворта.
Він залишився біля вікна і, проказавши спокійно й чемно: «Сподіваюся, хлопчикові вже краще», — замовк.
Їй довелося стати навколішки біля канапи й залишатися там на вимогу свого підопічного; так минуло декілька хвилин, доки, на превелику втіху, вона не почула кроки в передпокої. Повертаючи голову, вона сподівалася побачити господаря дому, але побачила того, хто аж ніяк не міг розрядити напруженість, — Чарлза Гейтера, який, видно, анітрохи не більше зрадів, побачивши капітана Вентворта, ніж останній, побачивши Енн.
Вона ледве вимовила:
— Добридень. Чи не бажаєте сісти? Усі зараз будуть.
Капітан Вентворт відійшов од вікна, певно, не проти того, щоб почати розмову, та Чарлз Гейтер зараз же поклав кінець його намаганням, сівши біля столика й розгорнувши газету; і капітан Вентворт повернувся до вікна.
За хвилину сцена знову змінилась. Молодший хлопчисько, рідкісний забіяка й шибеник двох років, якому відчинив двері хтось зовні, вкрай рішуче з'явився серед них і пішов до канапи, щоб подивитися, що тут робиться, і заявити на щось свої права.
Не знайшовши нічого їстівного, він вирішив погратись; і, якщо тітонька не дозволяла йому дражнити хворого братика, він обхопив рученятами її саму так, що, зайнята Чарлзом і стоячи навколішки, Енн була неспроможна його струсити. Вона вмовляла, наказувала, улещувала — і все марно, їй було пощастило його відштовхнути, але він одразу же з іще більшим задоволенням наскочив на неї ззаду.
— Волтере, — сказала вона. — Зараз же відпусти мене. Ти вкрай погано поводишся. Я дуже на тебе серджуся.
— Волтере, — крикнув Чарлз Гейтер. — Ти чому не слухаєшся тітоньки? Хіба ти не чуєш, що тітонька тобі каже? Іди сюди, Волтере. Іди до дядечка Чарлза.
Волтер, однак, і вухом не повів.
Але через хвилину Енн відчула, що її вивільняють; хтось зняв із неї Волтера, хоч він так на неї напосів, що довелося з силою відчіплювати від її шиї маленькі рученята, і відніс його геть. Аж потім вона встигла зрозуміти, що це зробив капітан Вентворт.