Мазгроуви повернулися додому, щоб зустрітися зі своїми щасливими хлопчиками й дівчатками, яких відпустили на канікули, і привезли з собою дітей місіс Гарвіл, через що в Апперкроссі додалося гамору, а дім у Лаймі поринув у тишу. Генрієтта залишилася з Луїзою, а інші члени родини посіли свої звичайні місця.
Леді Рассел і Енн зробили їм одного разу візит, і Енн не могла не помітити, що Апперкросс знову пожвавішав. Хоч ні Генрієтти, ні Луїзи, ні Чарлза Гейтера, ні капітана Вентворта тут не було, все так змінилося з дня її від'їзду, як тільки можна побажати.
У місіс Мазгроув шукали порятунку маленькі Гарвіли, яких вона намагалася захистити від тиранства двох хлопчаків із Вілли, що прийшли сюди нібито їх розважати. В одному кутку стояв стіл, за яким веселі дівчатка нарізали цигарковий і золотий папір; а в іншому заставлений тацями стіл угинався від холодців і пирогів, і там гуляли буйні пустуни; до того ж різдвяний вогонь горів так, нібито мав намір заглушити ввесь цей галас.
Чарлз і Мері, звичайно, теж з'явилися. Містер Мазгроув визнав за свій обов'язок розважати леді Рассел і десять хвилин сидів поряд із нею і кричав з усієї сили, марно намагаючись перекричати дітей, які сиділи в нього на колінах. Чудова картина сімейного щастя!
Енн, судячи з її власної вдачі, ніяк не могла визнати цей домашній ураган підхожим засобом для лікування нервів, підірваних хворобою Луїзи. Але місіс Мазгроув, яка покликала до себе Енн для того, щоб іще й іще раз подякувати їй від щирого серця за всі її турботи, завершуючи перелік негод, які випали на долю їй самій, зазначила, окинувши щасливим поглядом кімнату, що після всього пережитого нею, нема нічого кращого, ніж маленькі тихі домашні радощі.
Луїза швидко одужувала. Її мати вже сподівалася, що вона зможе повернутися додому, доки її братики й сестрички не вирушать назад до школи. Гарвіли обіцяли супроводжувати її до Апперкросса, хоч би коли вона приїхала. Капітан Вентворт поїхав до Шропшира, щоб відвідати свого брата.
— Сподіваюся, надалі я запам'ятаю, — сказала леді Рассел, коли вони знову сіли в карету, — що на різдвяних канікулах до Апперкросса краще не їздити.
Кожен має свою думку щодо галасу, як і щодо всього іншого; і звуки можуть бути зовсім нешкідливими або нестерпними, цілком незалежно від їхньої гучності. Коли леді Рассел трохи пізніше в дощовий вечір прибула до Бата й довгою низкою вулиць проїжджала від Старого Моста до Кемден-плейс серед інших карет, під важкий гуркіт хур і ломовиків, крики газетярів, зеленярів і пиріжників, під стукіт дерев'яних черевиків, вона анітрохи не ремствувала. Ні, це були звуки, невід'ємні від зимових радощів; вони поліпшували її настрій; і вона відчувала, що після тривалої сільської нудьги для неї нема нічого кращого, ніж оці маленькі тихі радощі, але вона нікому про це не казала, бо, на відміну від місіс Мазгроув, не мала звички розповідати про свої почуття.
Енн не поділяла її задоволення. Вона відчувала таку ж сильну неприязнь до Бата, як і раніше, але не казала про це; ледве розрізняючи крізь вікно, по якому текли краплі дощу, невиразні обриси домів, вона анітрохи не намагалася краще їх роздивитись; хоч яким неприємним був для неї тривалий проїзд вулицями, він усе одно здавався їй дуже швидким, бо хто ж тут буде радий її побачити? І з ніжною журбою вона оглядалася на гармидер Апперкросса й самоту Келлінча.
Останній лист Елізабет містив новини, певною мірою цікаві. Містер Елліот був у Баті. Він завітав до них на Кемден-плейс; завітав удруге й утретє; був підкреслено уважним. Якщо Елізабет і її батько себе не обманювали, він так само ретельно шукав із ними дружби і так само завзято виявляв теплі почуття до них, як раніше зневагу. Якщо все й справді так, це дуже цікаво; і містер Елліот викликав приємне здивування в леді Рассел, яка вже була готова зректися своїх слів, сказаних нею нещодавно в розмові з Мері, що цю людину вона б не хотіла бачити. Вона конче прагнула його бачити. Якщо він дійсно мав намір посісти, як йому й належить, місце слухняної гілки, йому треба пробачити те, що він був відірвався від родинного древа.