Він пробув з ними цілу годину. Вишуканий годинник на каміні сріблясто видзвонив одинадцять разів, а калатало нічного сторожа вдалині вже починало йому вторувати, коли містер Елліот і всі інші, здається, похопилися, що він загостювався.
Енн і подумати не могла, що її перший вечір на Кемден-плейс може пройти так приємно.
Розділ XVI
Була одна обставина, в якій Енн, повернувшись до родинного кола, хотіла б переконатися більше, ніж у тому, що містер Елліот закоханий у Елізабет: вона б дуже хотіла переконатися, що її батько не закоханий у місіс Клей; але в перші години перебування вдома це було для неї вельми й вельми нелегко. Наступного ранку, спускаючись снідати, вона зрозуміла, що ця дама шляхетно удавала, нібито збирається їх залишити. Вона подумала, що місіс Клей, мабуть, сказала, що коли вже приїхала міс Енн, сама вона їм не потрібна, тому що Елізабет пошепки відповіла: «Повірте, для цього немає жодної причини. Жодної, запевняю вас. Вона ніщо для мене порівняно з вами»; а коли вона входила до дверей, почула, як її батько сказав: «Моя дочка має рацію. Ви ще зовсім не бачили Бата. Ви тільки нам допомагали. Не покидайте ж нас тепер. Ви мусите ще познайомитися з місіс Волліз, з красунею місіс Волліз. Я знаю, для вашої шляхетної душі споглядання краси є справжньою насолодою».
Він говорив із такою сердечністю, що Енн не здивувалася, коли помітила, як місіс Клей крадькома позирнула на неї та Елізабет. Власні її риси, мабуть, видали недовіру, але її сестру ця хвала шляхетній душі, здається, анітрохи не збентежила. Дамі залишалось поступитися спільним бажанням, і вона пообіцяла не покидати Бат.
Того самого ранку, коли Енн опинилася наодинці з батьком, він сказав, що вона погарнішала; відзначив, що вона «не така худа, як раніше; її шкіра й колір обличчя значно поліпшились; шкіра стала гладкішою та світлішою»; він довідався, чим вона користувалася. — «Нічим». — «Тільки „Гаулендом?“» — «Ні, взагалі нічим». — «Чудасія!» І, помовчавши, він додав:
— Безперечно, тобі слід робити те ж саме й далі. Від добра не тікають. В іншому разі я б тобі порадив «Гауленд», постійне використання «Гауленда» у весняні місяці. Місіс Клей користувалася ним за моєю порадою, і сама бачиш, як він їй став у пригоді. Ластовиння, як бачиш, і сліду немає.
Якби це почула Елізабет! Така хвала змусила б її замислитись, тим більше що Енн взагалі не помітила, щоб ластовиння хоч трохи поменшало. Та вже ж, либонь, що має бути, того не минути. І шкоди від цього одруження буде куди менше, якщо Елізабет теж вийде заміж. Що ж до неї самої, то вона завжди знайде притулок біля леді Рассел.
Для стриманості й увічливості леді Рассел візити до Кемден-плейс були справжнім випробуванням. Бачучи місіс Клей оточеною такою увагою, а Енн такою знехтуваною, вона не могла постійно не дратуватись; а коли там не бувала, сердилася не менше весь час, який у людини в Баті, що п'є води, слідкує за всіма друкованими новинками, має широке коло знайомств, залишається на те, аби сердитись.
Познайомившись із містером Елліотом, леді Рассел стала поблажливішою до всіх інших, а може, холоднішою. Його манери одразу ж його рекомендували; а розмовляючи з ним, вона знайшла в ньому стільки серйозності, яка цілком покривала його попередню легковажність, що, як вона потім говорила Енн, сама спершу ледве не вигукнула: «Невже це містер Елліот?». Леді Рассел уявити навіть не могла людини більш приємної та гідної поваги. Усе поєднувалося в ньому: проникливість, точність суджень, знання світу й добре серце. Він мав сильні почуття родинної прихильності й родинної честі, але без зарозумілості чи упередження; як людина з достатками жив вільно, але не вихвалявся своїм багатством; про всі важливі справи мав свої погляди, але ні в чому не кидав виклик суспільній думці. Він був людиною врівноваженою, спостережливою, стриманою, щиросердною; ніколи не скорявся хвилинній забаганці чи самолюбству, яке прикидалося великодушністю; і, крім того, умів цінувати те, що є приємним і милим у домашньому колі, а це рідко зустрінеш у людей із невгамовною уявою. Леді Рассел не мала сумніву, що він був нещасливим у шлюбі. Полковник Волліз це їй казав, та вона й сама бачила; але це нещастя не зробило його жорстоким і (як дуже скоро почала вона здогадуватись) не заважало йому думати про новий вибір. Заради приємності бачити містера Елліота вона була готова примиритися навіть з таким лихом, як присутність місіс Клей. Минуло кілька років відтоді, як Енн зрозуміла, що вона та її неперевершена подруга не про все судять однаково, і тому її не дивувало, що леді Рассел не бачить нічого підозрілого чи дивного, що могло б наштовхнути на думку про таємне підґрунтя, у наполегливості, з якою містер Елліот прагнув із ними помиритись. На думку леді Рассел, було цілком природно, що містер Елліот, дійшовши літ, поставив собі за мету налагодити стосунки з головою родини, і кожній розумній людині це його рекомендувало з найпозитивнішого боку; ясний розум завжди виліковується від юнацьких помилок. Енн, однак, дозволяла собі слухати ці міркування з посмішкою і нарешті згадала Елізабет. Леді Рассел слухала, дивилася й на відповідь лише обережно зазначила: «Елізабет так Елізабет. Поживемо — побачимо».