— Ні, сер, їй іще немає й тридцяти одного, але, боюсь, я не зможу відкласти свій візит, тому що потім нам буде важко знайти час, підхожий для нас обох. Завтра вона приймає гарячі ванни, а потім, ви ж знаєте, ми до кінця тижня зайняті.
— А що думає леді Рассел про це знайомство? — запитала Елізабет.
— Вона не бачить у ньому нічого ганебного, — відповіла Енн. — Навпаки, вона його схвалює й завжди мене підвозить, коли я відвідую місіс Сміт.
— На Вестгейт Білдінгс, мабуть, усі вельми дивуються, коли бачать, як там зупиняється карета, — зазначив сер Волтер. — Хоч удова сера Генрі Рассела й не має славетного герба, екіпаж у неї прекрасний, і, без сумніву, багато кому відомо, що нерідко в ньому їздить міс Елліот. Удова місіс Сміт, яка знімає житло на Вестгейт Білдінгс! Бідна вдова, без усяких достатків і на четвертому десятку! Якусь місіс Сміт, нікому не відому місіс Сміт обирає міс Енн Елліот своєю подругою та віддає їй перевагу над своїми родичками, які належать до одного з найзнатніших сімейств у всій Англії, у всій Ірландії! Місіс Сміт! Оце так прізвище!
Місіс Клей, яка була присутня при цій розмові, знайшла розумним вийти з кімнати, і Енн багато що могла б сказати й дещо дуже хотіла сказати на захист домагань своєї подруги, які не так уже й відрізнялися від їхніх власних, і лише повага до батька її зупинила. Вона нічого не відповіла і дала змогу серові Волтеру самому згадати, що місіс Сміт не єдина в Баті вдова на четвертому десятку, без достатків і славетного імені.
Енн пішла туди, де обіцяла бути, так само зробили й інші, і наступного ранку, звичайно, вона дізналася, що вони чудово провели вечір. Лише вона була відсутня, бо сер Волтер і Елізабет не тільки самі були до послуг її ясновельможності, але із задоволенням стали їй у пригоді, покликавши до неї ще декого; вони взяли на себе обов'язок запросити леді Рассел і містера Елліота; і містер Елліот трохи раніше пішов від полковника Волліза, а леді Рассел змінила всі свої плани, щоб відвідати леді Делрімпл. Енн дізналася від леді Рассел про все, що відбувалося на цьому вечорі. Для неї найцікавішим було те, що її подруга й містер Елліот багато про неї говорили; її чекали, шкодували, що вона не прийшла, але також схвалювали, дізнавшись про причину її відсутності. Доброта й уважність, які спонукають її відвідувати стару шкільну подругу, хвору й бідну, здається, викликали захоплення в містера Елліота. Він вважав її непересічною юною дамою; а її вдача, манери й розум здавалися йому взірцем усіх жіночих достойностей. Він навіть зміг догодити леді Рассел, вихваливши чесноти її подруги Енн; і Енн ніколи б не дізналася так багато від своєї подруги леді Рассел, ніколи б вона не довідалась, як високо одна розумна людина її цінує, якби леді Рассел не хотілось би при цьому поділитися з нею своїми відрадними міркуваннями.
Леді Рассел нарешті склала свою думку про містера Елліота. Вона була так само твердо впевнена, що він має намір через деякий час просити руки Енн, як і в тому, що він її вартий, і вже почала рахувати, скільки тижнів має проминути, поки зможе він позбутися всіх умовностей свого нинішнього стану вдівця та постане в усій пишноті. Вона й наполовину не відкривала Енн своєї впевненості, наважуючись лише натякати на те, що може статися надалі, на ймовірність прихильності й бажаність союзу, який стане наслідком цієї прихильності, якщо вона виявиться щирою та взаємною. Енн слухала й не суперечила; вона тільки посміхалася, червоніла й похитувала головою.
— Я нікого не сватаю, ти ж знаєш, — сказала леді Рассел, — бо занадто добре зрозуміла, які непевні всі людські сподівання й розрахунки. Тільки думаю, що якби містер Елліот почав до тебе залицятися й полонив твоє серце, ви, без сумніву, могли б бути щасливими. Усяк вважав би цей шлюб рівним, але, гадаю, він був би також щасливим.
— Містер Елліот — дуже приємна людина, і я дуже високо його ставлю, — сказала Енн. — Але ми не підходимо одне одному.
Леді Рассел пропустила ці слова повз вуха і на відповідь тільки зазначила:
— Сказати по правді, думати про тебе як про майбутню хазяйку Келлінч-холла, як про майбутню леді Елліот, думати, що ти посядеш місце своєї матері й успадкуєш усі її права та вплив, як успадкувала ти її чесноти, є для мене незрівнянною розрадою. Ти вся в матір і обличчям, і вдачею; і якщо мені доведеться побачити, що ти посідаєш те ж саме місце в суспільстві, носиш те ж саме ім'я, живеш у тому ж самому домі, що ти є господинею в тих самих краях і лише тим від неї відрізняєшся, що тебе більше цінують, моя люба Енн, для мене в мої роки це буде найбільшою радістю.