Енн довелося відвернутися, підвестися, відійти до далекого столу і схилитися до нього під якимось приводом, аби вгамувати почуття, які викликала в неї картина, намальована леді Рассел. На кілька хвилин її уява й серце зачарувалися цією картиною. Думка про те, що вона стане тим, ким була її мати, носитиме слідом за нею дороге її серцю ім'я «леді Елліот», повернеться до Келлінча, знову назве його своїм домом, своїм домом навіки-віків, так її захопила, що вона не скоро змогла її відігнати. Леді Рассел нічого більше не сказала, не бажаючи втручатися в природний перебіг подій і вірячи, що далі містер Елліот сам буде казати те, що йому належить; одне слово, вона вірила в те, у що не вірила Енн. Уявивши, як став би містер Елліот сам про себе говорити, Енн одразу ж опанувала себе. І Келлінч, і «леді Елліот» нараз втратили всю чарівність. Вийти за нього вона не могла. І не тільки тому, що її почуття все ще опиралися всім, окрім одного-єдиного; ні, добре поміркувавши над словами леді Рассел, вона вирішила не на користь містера Елліота.
Хоча вони були знайомі вже місяць, вона не могла з упевненістю сказати, що знає його вдачу. Те, що він був людиною розумною та приємною, умів підтримати розмову, поняття його були бездоганними, а його судження, здавалося, завжди були шляхетними, і ніколи він не зраджував своїх принципів — усе це було цілком ясно. Безперечно, йому були відомі моральні правила, і вона не помічала, щоб він хоч одне з них порушив; і все ж таки вона не могла ручитися, що він завжди поводився так, як належить. Вона не довіряла якщо не теперішньому його, то минулому. Імена колишніх знайомих, які він часом згадував, натяки на колишні заняття й звички викликали в неї підозри, що в минулому його поведінка була не взірцевою. Вона розуміла, що колись у нього були погані звички, що він і гультяював; що в його житті був період (і, можливо, не короткий), коли він дивився найменшою мірою легковажно на речі істотні; і, хоч зараз він, мабуть, змінився, хто міг би відповісти за щирість почуттів розумної, обачної людини, доволі зрілої, щоб оцінити достойно шляхетний характер? Чи можна ручитися, що його душа цілком очистилася?
Містер Елліот був розсудливим, тактовним, вишуканим, але не відвертим. Наскільки вона могла зрозуміти, він завжди був стриманим, ніколи не виявляв захоплення чи гніву від чужих гарних чи поганих вчинків. Це, на думку Енн, була велика вада. Вона не могла забути про свої давні враження. Відвертість, щиросердність і завзятість вона ставила вище за всі інші якості. Як і раніше, її чарувала запальність. Вона куди більше покладалася на тих, хто іноді висловлювався необережно або поспішно, ніж на тих, хто ніколи не втрачав самовладання й не казав того, за чим потім шкодував.
Містер Елліот був занадто милим з усіма. Хоч би якою різною була вдача мешканців дому батька Енн, він усім їм догоджав. Був надто терпимим, надто вмів усім подобатись. Говорячи з Енн про місіс Клей, він не приховував свого ставлення до останньої, здавалося, добре розумів, що в місіс Клей на думці, і зневажав її; одначе місіс Клей вважала його милим, як і усі інші.
Леді Рассел бачила в ньому або більше, або менше, ніж її юна подруга, бо не помічала нічого, що викликало недовіру. Вона не могла й уявити собі чоловіка, у якого було б чеснот більше, ніж у містера Елліота; і ніколи їй нічого так не хотілось, як того, щоб цієї осені він вінчався з її любою Енн у келлінцькій церкві.
Розділ XVIII
Надійшов лютий, і Енн, провівши в Баті вже місяць, з нетерпінням чекала новин з Лайма й Апперкросса. Їй хотілося знати далеко більше, ніж повідомляла Мері. Останні три тижні Енн і взагалі втратила зв'язок із сестрою. Вона лише знала, що Генрієтта повернулася додому; і що Луїза, хоча всі вважали, що та швидко одужує, усе ще залишалася в Лаймі. Одного разу, коли вона цілий вечір була неспроможна про щось думати, крім них, їй якраз подали листа від Мері, що був докладнішим, ніж звичайно; і, на довершення задоволення й несподіванки, його принесли від адмірала й місіс Крофт.
Крофти, певно, у Баті! Ця обставина її зацікавила. Вона відчувала до них щиру симпатію.
— Що? — вигукнув сер Волтер. — Крофти приїхали до Бата? Крофти, які знімають Келлінч? І що ж вони тобі привезли?