— Листа з Апперкросської вілли, сер.
— О, ці листи — зручний привід. Гарний спосіб відрекомендуватись. Однак адмірала Крофта я б у будь-якому разі відвідав. Він, я знаю, на це заслуговує як мій наймач.
Енн не могла більше слухати; їй так і не довелося дізнатися, за що бідному адміралові пробачили його колір обличчя, — лист цілком оволодів її увагою. Він був розпочатий кількома днями раніше.
«Перше лютого.
Моя люба Енн. Не прошу пробачити мені моє мовчання, бо я знаю, як мало люди думають про листи в таких місцях, як Бат. Тобі там, напевно, дуже добре, про Апперкросс ти й не згадуєш, а про нього, як ти й сама знаєш, багато не повідомиш. Різдво ми провели жахливо нудно; у містера й місіс Мазгроув за всі канікули не було жодного званого обіду, жодного гостя. Гейтерів не беру до уваги. Канікули, однак, нарешті закінчилися; гадаю, такими довгими вони ніколи не були. У мене, я це добре пам'ятаю, таких ніколи не було. Учора всі залишили наш дім, окрім маленьких Гарвілів; ти не повіриш, але вони все ще тут. Яка ж дивна мати місіс Гарвіл: так довго обходиться без своїх дітей. Я цього не розумію. Я б не сказала, що її діти дуже милі, але місіс Мазгроув, здається, любить їх не менше, якщо не більше, ніж своїх онуків. Яка огидна тут погода! У вашому Баті з його чудовими бруківками це зовсім непомітно, не те, що в селі. До мене в середині січня жодна жива душа не завітала, крім Чарлза Гейтера, який з'являється тут занадто часто. Між нами кажучи, мені дуже шкода, що Генрієтта не залишилася з Луїзою в Лаймі; там вона була б далеко від нього. Сьогодні до Лайма відправляють карету; завтра на ній приїдуть Луїза й Гарвіли. Нас не кличуть із ними обідати, однак до післязавтра; місіс Мазгроув дуже боїться, що Луїзу розтрясе в дорозі, але, як на мене, нічого з нею не станеться, про неї всі так піклуються; а ось мені було б багато зручніше пообідати в них завтра. Я рада, що тобі до вподоби містер Елліот, і сама хотіла б із ним познайомитись; але мені, як завжди, не щастить — я завжди осторонь, коли відбувається щось приємне; з усієї нашої родини мене останню помічають. Як багато часу місіс Клей провела з Елізабет! Вона що, взагалі не збирається їх залишати? Але, мабуть, якщо б вона й звільнила місце, нас би все одно не запросили. Дай мені знати, що ти про це думаєш. Сама розумієш, я не думаю, що моїх дітей запросять. Але я легко могла б їх залишити у Великому Домі на місяць чи півтора. Я тільки-но дізналася, що незабаром Крофти приїдуть до Бата: бояться, що в адмірала подагра. Чарлз дізнався про це цілком випадково; у них не стало поштивості мене повідомити. Наших сусідів годі виправити. Ми їх зовсім не бачимо, але це, справді, вже занадто. Чарлз передає тобі привіт.
На жаль, мушу тебе повідомити, що мені дуже погано, а Джемайма тільки-но мені сповістила, що всі навколо хворіють на ангіну; це їй розповів м'ясник. Я впевнена, що теж її підхоплю, а моя ангіна, як ти знаєш, завжди гірша, ніж у інших».
Так завершувалася перша частина листа, вкладена до конверта разом із другою, майже такою ж докладною.
«Я не запечатувала листа, щоб повідомити тебе, як Луїза перенесла дорогу, і тепер дуже рада, що можу ще багато чого тобі розповісти. По-перше, учора я одержала записку від місіс Крофт, де вона питає, чи не може чимось мені прислужитися; дуже мила, справді дружня записка, адресована мені так, як і належить; отже, тепер я можу написати довгого-довгого листа. Адмірал не здається дуже хворим, і я щиро сподіваюсь, що Бат дасть йому користь, на яку він і розраховує. Я буду від душі рада, коли вони повернуться. Більш приємного сімейства в нашій окрузі нема. А тепер я тобі розповім про Луїзу. Ця новина тебе дуже здивує. У вівторок вона повернулася з Гарвілами живою та здоровою, і ввечері, коли ми пішли довідатись, як вона почувається, ми конче здивувалися, не заставши там капітана Бенвіка, якого було запрошено разом з Гарвілами, і чому ж, на твою думку, він не з'явився? Можеш собі уявити, він закохався в Луїзу й не насмілився приїхати до Апперкросса, поки не одержить відповіді від містера Мазгроува; тому що самі вони між собою все улагодили ще до її повернення, і він через капітана Гарвіла надіслав батькові листа. Оце так несподіванка! Ти здивована, чи не так? Дивно, якщо ти про це щось знала, тому що я ніколи про це й не чула. Місіс Мазгроув клянеться, що теж ні про що не здогадувалась. Усі ми, однак, дуже задоволені, хоч це й не те, що одружитися з капітаном Вентвортом, але все ж таки куди краще, ніж вийти за Чарлза Гейтера; і містер Мазгроув надіслав свою згоду, і сьогодні в Апперкроссі чекають капітана Бенвіка. Місіс Гарвіл каже, що її чоловік дуже сумує за своєю бідолашною сестрою, однак Луїза їхня загальна улюблениця. Ми з місіс Гарвіл дійшли висновку, що полюбили її ще більше після того, як доглядали. Чарлз усе думає, що скаже капітан Вентворт, але, якщо ти пам'ятаєш, я ніколи не вважала, що Луїза йому подобається; я ніколи не помічала нічого, що могло б наштовхнути мене на такий висновок. Як бачиш, капітана Бенвіка вже ніхто не буде вважати твоїм залицяльником. Не розумію, як Чарлзу могло таке спасти на думку. Сподіваюся, тепер він буде менше зі мною сперечатися. Звичайно, Луїза Мазгроув могла б і більш вдало вийти заміж, однак це у мільйон разів краще, ніж поріднитися з Гейтерами».