— Ні, ні, Фредерік не така людина, щоб скиглити й скаржитися; він занадто мужній для цього. Якщо дівчині більше до душі інший, нехай за нього й виходить.
— Безперечно. Але я маю на увазі, що в листі капітана Вентворта, сподіваюся, не наштовхує на думку, що він вважає себе ображеним. Я б дуже засмутилась, якби така дружба припинилась або охолола через подібну обставину.
— Так, так, я вас розумію. Ні, в листі нічого такого немає. Він не робить Бенвікові жодного докору; навіть не пише: «Дивна річ. Хто-хто, а я маю всі причини, щоб дивуватись». Ні, прочитавши його листа, навіть не здогадаєшся, що він хотів оженитися з цією міс (як же її звуть?). Він дуже люб'язно висловлює сподівання, що вони будуть щасливі, і, судячи з його листа, я б не сказав, що він затаїв злобу.
Енн ніяк не переймалася твердою впевненістю, яку адмірал намагався їй передати, проте подальші розпитування були зайвими. Їй залишалося тільки кивати, відповідати незначущими зауваженнями, й адмірал заявив про своє рішення.
— Бідний Фредерік, — сказав він на завершення. — Тепер йому доведеться шукати іншу дівчину й починати все спочатку. Гадаю, нам слід запросити його до Бата. Софі слід написати йому й попросити приїхати до Бата. Тут, я впевнений, не бракує гарненьких дівчат. Немає сенсу знову їхати до Апперкросса через цю другу міс Мазгроув: вона вже, боюся, заручена зі своїм кузеном, цим молодим священиком. Як ви гадаєте, міс Елліот, мабуть, нам спробувати покликати його до Бата?
Розділ XIX
Поки адмірал Крофт прогулювався разом із Енн і розповідав їй про своє бажання побачити в Баті капітана Вентворта, той уже був у дорозі. Він приїхав ще до того, як місіс Крофт йому написала, і, вирушивши наступного разу на прогулянку, Енн його побачила.
Містер Елліот розважав бесідою двох своїх кузин і місіс Клей. Вони йшли по Мільсом-стрит. Раптом почався дощ, не сильний, проте достатній для того, щоб дамам захотілося від нього сховатись, а також для того, щоб міс Елліот зажадалося повернутися додому в кареті леді Делрімпл, яка стояла неподалік; і тому вона сама, Енн і місіс Клей зайшли до Молландса, а містер Елліот вирушив домовлятися до леді Делрімпл. Незабаром він знову до них повернувся, звичайно, досягши успіху; леді Делрімпл буде дуже щаслива доправити їх додому й за кілька хвилин за ними заїде.
За екіпаж її ясновельможності правило ландо, і в ньому могли розміститися більш-менш зручно лише четверо. Міс Картерет супроводжувала свою матір, тому леді Делрімпл ніяк не могла надати ласку всім трьом дамам з Кемден-плейс. Щодо міс Елліот ніхто не мав жодного сумніву. Адже вона більшою мірою, ніж хтось інший, не вправі миритися з незручностями. Але двом іншим дамам був потрібний деякий час, щоб домовитись між собою. Дощ тільки ледь накрапав, і Енн з усією щирістю віддавала перевагу прогулянці з містером Елліотом. Але місіс Клей також вважала, що дощ тільки ледь накрапав; вона навіть запевняла, що він зовсім не накрапав, і до того ж у неї такі міцні черевики! Набагато міцніші, ніж у міс Енн. Словом, поштивість вимагала, щоб вона не менше за Енн прагнула прогулятися пішки з містером Елліотом, і обидві висловлювали свою великодушність із такою ввічливістю й наполегливістю, що в рішення цього питання довелося втрутитися іншим: міс Елліот заявила, що місіс Клей і без того трохи застуджена, а містер Елліот підтвердив, що в кузини Енн черевики куди міцніші.
Згідно з усіма цими обставинами, було вирішено, що місіс Клей поїде в кареті; і якраз коли всі на цьому погодились, Енн, яка сиділа біля вікна, побачила, що по вулиці йде капітан Вентворт власною персоною.
Ніхто не помітив, як вона затремтіла, але сама вона тієї миті відчула себе останньою дуркою, найдурнішим і найчуднішим створінням у світі! Усе попливло в неї перед очима. Вона цілковито розгубилась, а коли знову опанувала себе, побачила, що всі, як і досі, чекають карети, а містер Елліот (як завжди, послужливий) вирушав до Юніон-стрит із якимось дорученням від місіс Клей.
Енн вельми кортіло підійти до дверей; їй тільки хотілося подивитись, чи не ущух дощ. Чому було їй підозрювати в собі інші спонукання? Капітан Вентворт, напевно, вже зник з очей. Вона підвелася; вона збиралася підійти до дверей. І чому це одній її половині завжди треба бути мудрішою за іншу й підозрювати її в чомусь неподобному? Їй лише хотілося подивитись, чи йде дощ, і нічого більше. Однак за хвилину їй довелося знову сісти, тому що у двері зайшов сам капітан Вентворт у супроводі кількох джентльменів і дам, певно, своїх знайомих, яких він зустрів на вулиці поблизу Мільсом-стрит. Побачивши Енн, він од ніяковості зачервонівся по самі вуха. Енн ніколи його таким не бачила. Уперше після поновлення їхнього знайомства вона відчула, що володіє собою краще за нього. Для неї зустріч не була такою несподіваною. Сліпуче збентеження, розгубленість і здивування перших хвилин вона вже встигла подолати. Але що вона зараз відчувала! Біль і радість, муки й тріумф одразу!