— Мені б дуже хотілося знову побачити Лайм, — сказала Енн.
— Справді? Ніколи б не подумав, що ви добрим словом його згадуєте. Скільки жаху й страждання ви там зазнали, яке терпіли напруження й утому! А я гадав, ви згадуєте Лайм з огидою.
— Останні кілька годин і справді були тяжкими, — відповіла Енн. — Але коли біль мине, пам'ять про нього вже зачарована спогадом. Адже ми не менше любимо місця, де нам доводилося страждати, крім хіба що тих, де наші страждання нічим не були скрашені, але в Лаймі було не так. Лише дві останні години ми непокоїлись і мучились, а до того ми ж так чудово проводили час. Скільки новизни й краси! Я мало подорожувала, і кожне нове місце мені є цікавим; але Лайм дійсно дуже мальовничий, і, одне слово, — вона почервоніла, — він справив на мене дуже приємне враження.
Ледве вона замовкла, двері знову розчинились, і на порозі з'явилося все товариство, якого чекали. «Леді Делрімпл! Леді Делрімпл!» — пролунали радісні вигуки; і з усім завзяттям, яке тільки могло сполучатися з ретельно обдуманою вишуканістю вбрання, сер Волтер і обидві його дами виступили назустріч. Леді Делрімпл і міс Картерет, супроводжувані містером Елліотом і полковником Воллізом, які прибули майже в ту саму хвилину, статечно пройшли до кімнати. Останні приєдналися до них, утворивши коло, до якого була залучена й Енн. Її відтіснили від капітана Вентворта. Цікавій, майже надто цікавій розмові довелося на час обірватися, але яке це було слабке спокутування за щастя, причиною якого вона була! За останні десять хвилин Енн дізналася про почуття капітана Вентворта до Луїзи та про інші його почуття більше, ніж могла сподіватись; і, долаючи хвилювання, вона залюбки віддалася необхідним обов'язкам світської поштивості. Тепер їй усе було до вподоби. Вона дізналася про те, від чого їй хотілося з усіма бути милою й привітною, і жаліти всіх за те, що вони не такі щасливі, як вона.
Це чарівне почуття трохи примеркнуло, коли, відокремлюючись від свого гурту, щоб знову підійти до капітана Вентворта, вона побачила, що в кімнаті його немає. Якраз коли вона відвернулася, він ішов до концертної зали. Пішов, зник з очей, і вона відчула хвилинний жаль. Але вони ще обов'язково зустрінуться. Він буде її шукати, він її знайде задовго до кінця вечора, а зараз, мабуть, їм краще побути нарізно, їй треба зібратися з думками.
Незабаром з'явилася леді Рассел. Уся компанія була у зборі, і залишалося тільки урочисто пройти до концертної зали, привертаючи якомога більше поглядів, викликаючи загальне перешіптування та якомога більше розбиваючи ряди шанувальників музики.
Дуже, дуже щасливими були Елізабет і Енн Елліот, входячи до концертної зали. Елізабет ішла під руку з міс Картерет, дивлячись у широку спину віконтеси Делрімпл, удови, і їй уже нічого було бажати; а Енн… але для неї було б образливим будь-яке порівняння її почуттів із почуттями сестри, бо в одній із них радіння спричинялося себелюбною суєтністю, а в іншій — прихильністю благородної душі.
Енн нічого не бачила, вона не помічала пишного убрання концертної зали. Щастя було в ній самій. Її очі блищали, щоки пашіли, але вона про це й не здогадувалася. Думала тільки про недавні хвилини, проходячи з усіма до свого місця, знову й знову про них згадувала. Предмети, які він обирав для розмови, його слова, а ще більше вираз його обличчя — для всього цього вона могла знайти лише одне пояснення. Думка про Луїзу Мазгроув, яку він, здавалося, поспішав висловити, те, як він не міг зрозуміти капітана Бенвіка, як говорив про його першу щиру прихильність, те, як він починав і не закінчував фразу, як старався не дивитися їй у вічі, час від часу кидаючи на неї, однак, вельми виразні погляди, — все, все говорило про те, що його серце знову до неї повернулося; що він більше не відчував до неї ні злості, ні образи, що їх заступили не тільки повага й дружба, але й колишня ніжність. Так, звичайно, колишня ніжність! Інакше не можна було пояснити зміну, яка в ньому сталася. У неї не залишилося жодного сумніву, що він її кохав.
Енн була так перейнята й схвильована своїми думками та мріями, що нічого не помічала навколо; вона пройшла через залу, не бачачи його й навіть не намагаючись побачити. Коли ж усі сіли на свої місця, розмістившись як слід, вона оглянулася, шукаючи його поблизу; ні, вона його не побачила; але вже починався концерт, і їй залишалося поки що задовольнятися більш скромним щастям.
Компанія розділилась і влаштувалася на двох лавах. Енн опинилася на передній, а містер Елліот за допомогою свого вірного друга полковника Волліза ухитрився сісти поряд з нею. Міс Елліот, яка сиділа між двох своїх іменитих родичок і мала особливу увагу від полковника Волліза, була на вершині блаженства.