Ніхто ще не проносив вулицями Бата таких високих роздумів про віддане кохання й непохитну вірність, як ті, з якими Енн ішла від Кемден-плейс до Вестгейт Білдінгс. Вони мало не розчищали їй шлях і мало не наповнювали повітря ніжним ароматом.
Енн не мала сумніву, що місіс Сміт прийме її з усією люб'язністю, але цього ранку її подруга була їй така вдячна, нібито й не чекала, хоча вони домовилися про візит.
Від неї негайно зажадали звіту про концерт; і вона з такою радістю його згадувала, що розповідала з задоволенням, і її обличчя сяяло. Усе, що могла розповісти, вона розповідала охоче, але, хоч і була там, могла розповісти мало й не задовольнила місіс Сміт, яка вже одержала від швейцара й пралі куди більш докладний звіт про хід і успіх концерту й тепер марно намагалася дізнатись про деякі подробиці щодо публіки. Місіс Сміт знала на ім'я всіх багатих і славетних мешканців Бата.
— Отже, і маленькі Дьюронди були, — казала вона, — слухали музику розкривши роти, мов неоперені горобенята, які чекають корму. Вони не пропускають жодного концерту.
— Так. Я їх не бачила, але містер Елліот казав, що вони були.
— А чи були там Ібботсони? Такі дві модні зараз красуні з високим офіцером-ірландцем, який, кажуть, збирається посвататись до однієї з них?
— Не знаю. Гадаю, їх не було.
— А стара леді Мері Маклін? Хоча про неї я могла б і не питати. Вона, я знаю, на всіх концертах буває, і важко її не помітити. Стара ж була, певно, близько від вас. Якщо ви пішли разом з леді Делрімпл, то, звичайно, сиділи на кращих місцях, біля самого оркестру.
— Ні. Я цього дуже боялася. Це було б мені неприємно з усіх поглядів. Але, на щастя, леді Делрімпл завжди сідає трохи далі; і ми сиділи на дуже гарних місцях, тобто нам усе було добре чути. Але я б не казала, що бачила все так само добре.
— О, ви бачили достатньо, щоб вам сподобалось. Я вас розумію. Іноді навіть у галасливому натовпі насолоджуєшся тихими домашніми веселощами. Ви прийшли зі своєю великою компанією, і що вам було до інших?
— І все ж таки мені б не завадило більше дивитися на всі боки, — сказала Енн і відразу ж згадала, що вона дивилася на всі боки доволі, але не завжди з достатнім успіхом.
— Ні, ні, чи до того вам було. Можете не казати, що ви приємно провели вечір. Бачу це по ваших очах. Я дуже добре бачу, як ви провели вечір: весь час слухали те, що були раді почути. У перервах між піснями вас розважали бесідою.
Енн злегка всміхнулась і сказала:
— І ви це бачите по моїх очах?
— Так, бачу. Вираз вашого обличчя ясно каже мені про те, що вчора ввечері ви були в товаристві того, хто вам приємніший за всіх у світі, хто вам зараз важливіший за все людство.
Щоки Енн почервоніли. Вона не знала, що сказати.
— А якщо так, — продовжувала місіс Сміт, трошки помовчавши, — ви, сподіваюсь, повірите, що я ціную вашу доброту, бачучи вас сьогодні в себе. Справді, ви дуже добрі, що прийшли до мене, хоча у вас є можливість куди приємніше провести час.
Енн не чула її слів. Здивована й збентежена проникливістю подруги, вона гадала, як могла місіс Сміт дізнатися про капітана Вентворта.
— Скажіть, — знову помовчавши, запитала місіс Сміт, — чи знає містер Елліот про ваше знайомство зі мною? Чи він знає, що я в Баті?
— Містер Елліот? — повторила Енн, здивовано дивлячись на неї. Наступної хвилини вона вже зрозуміла свою помилку. І, відразу отямившись, запитала вже більш спокійним голосом:
— А ви знайомі з містером Елліотом?
— Я була з ним близько знайома, — без усмішки відповіла місіс Сміт. — Тепер наше знайомство обірвалося. Ми дуже довго не бачилися.
— А я й не знала. Ви мені про це ніколи не казали. Якби я знала, я б із приємністю з ним про вас поговорила.
— Правду кажучи, — знову заговорила місіс Сміт уже зі своєю звичайною веселістю, — я хочу, щоб ви мали цю приємність. Хочу, щоб ви поговорили про мене з містером Елліотом. Мені треба, щоб ви використали свій вплив на нього. Він міг би стати мені в пригоді. Будьте такі ласкаві, люба міс Елліот, закиньте про мене слівце, адже він вам не відмовить.