Поки батько ще говорив, у двері постукали. Хто б це міг бути? Пам'ятаючи, що містер Елліот може з'явитись у будь-який час, Енн очікувала б побачити його, коли б не знала, що він за сім миль від Кемден-плейс. Після звичайної затримки пролунали кроки, і «містера й місіс Чарлз Мазгроув» завели до вітальні.
Здивування було більшим за всі інші почуття, викликані їхнім несподіваним візитом; але Енн була дуже рада їх бачити; інші ж не настільки засмутилися, щоб удати, нібито теж раді; а після того, як виявилося, що їхні найближчі рідні й не думають про те, щоб знайти притулок у їхньому домі, сер Волтер і Елізабет були спроможні прийняти їх зі щирою гостинністю. Вони приїхали до Бата на декілька днів разом із місіс Мазгроув і зупинились у готелі. Усе це незабаром з'ясувалось, але доки сер Волтер і Елізабет не повели Мері до іншої вітальні, щоб насолодитися її захопленням, Енн не могла витягти з Чарлза ані зрозумілої відповіді про мету їхнього приїзду, ані пояснення деяким посмішкам і натякам Мері на одну делікатну обставину, так само як розповіді про те, хто ще з ними приїхав до Бата.
Нарешті вона дізналася, що, окрім них, до Бата приїхали також місіс Мазгроув, Генрієтта й капітан Гарвіл. Чарлз подав їй докладний звіт, і вона легко уявила, як усе відбулося. Спершу капітан Гарвіл вирішив їхати до Бата у справі, він заговорив про свій намір ще минулого тижня; і Чарлз, якому нічого було робити, бо мисливський сезон уже закрився, і місіс Гарвіл, здавалось, вельми схвалила цей план; проте Мері не хотіла й слухати, щоб її залишали одну, засмучувалась і сердилась, і кілька днів було й шкода думати про поїздку. Тоді за справу взялися батько й мати. Виявилося, що в матері в Баті є давні друзі, яких їй захотілося побачити; і в Генрієтти з'явилася чудова нагода поїхати з нею й купити весільні сукні для себе й сестри; а поряд із місіс Мазгроув і капітанові Гарвілу було спокійніше; Чарлза й Мері, на загальну втіху, теж прийняли до компанії. Вони прибули напередодні пізно ввечері. Місіс Гарвіл, її діти й капітан Бенвік залишилися разом із містером Мазгроувом і Луїзою в Апперкроссі.
Енн дивувало тільки те, що вже говорили про купівлю весільної сукні Генрієтті. Їй здавалося, що близькому шлюбові будуть перешкоджати меркантильні розрахунки; та від Чарлза вона дізналася, що зовсім нещодавно (вже після того, як Мері до неї писала), якийсь друг Чарлза Гейтера виклопотав для нього на час чужу парафію, і завдяки цьому й майже цілковитій упевненості, що в недалекому майбутньому можна розраховувати на більш надійний прибуток, обидва сімейства зглянулися на бажання молодих людей, і через кілька місяців, мало не в той день, як і в Луїзи, було призначено їхнє весілля.
— І яка гарна парафія, — додав Чарлз, — усього лише за двадцять п'ять миль від Апперкросса, в Дорсетширі. Місця просто чудові. Навкруги одні з найкращих заповідних лісів королівства й три найбільші маєтки дбайливих і люб'язних господарів; і принаймні до двох із них у Чарлза Гейтера будуть рекомендаційні листи. Тільки навряд чи він оцінить, — зазначив Чарлз, — на жаль, він не дуже полюбляє полювати.
— Я дуже рада, — вигукнула Енн, — дуже рада, що все так добре влаштувалось. Обидві сестри заслуговують щасливої долі, вони завжди були такими дружними, і добре, що мрії й сподівання однієї не захмарюють майбутнього іншої, що вони обидві знайшли своє щастя. Гадаю, батько й мати від щирого серця раді за обох.
— О, так! Татонько не від того, щоб джентльмени були заможнішими, але інших вад він у них не вбачає. Ви й самі розумієте, йому треба викласти гроші обом дочкам одразу. Я, звичайно, не хочу сказати, що вони не мають на це права. Нехай одержать свою дочірню частку. А для мене він завжди залишиться люблячим і щедрим батьком. Щоправда, Мері не схвалює вибору Генрієтти. Ви ж знаєте, вона його ніколи не схвалювала. Але вона несправедлива до Чарлза й забуває про Вінтроп. Ніяк їй не втлумачу, які це цінні землі. Як на тепер, це дуже вдалий шлюб. А мені Чарлз Гейтер завжди подобавсь, і я ніколи не зміню свою думку.
— Містер і місіс Мазгроув — прекрасні батьки, — вигукнула Енн, — які вони тепер, мабуть, щасливі! Вони, безсумнівно, усе роблять для щастя дочок. Яке благословення — залежати від їхньої доброї волі! Ваші батько й мати, здається, цілковито позбавлені зарозумілості, яка часто веде до біди і молодих, і старих. Луїза, я сподіваюсь, цілком одужала?