– Теж мені компетент! Просто-таки Микита Хрущов на виставці авангардистів у Манежі! Відколи це випускники партійної школи стали ще й мистецтвознавцями? – спалахнув Адам. – А до мого походження тобі зась! На своє подивися!
Запанувала мертва тиша. Здавалося, у ній навіть чути, як десь там, на фермі, за сотню кілометрів від галереї, цівки молока цвіркають з коров’ячого вимені в доїльний апарат, зображений на картині. Очільник місцевих художників до хрускоту заламав пальці та якось дивно почав підморгувати. Двоє чоловіків підійшли до Адама, стали пообіч, затисли його ліворуч і праворуч плечима, і начебто непомітно взялися підштовхувати від промовця у бік виходу.
– Ви чого? – Він рвонувся, випручався. – Хто вам дав право випихати мене звідси? Це, зауважте, приміщення художників. Хочете, щоб сказав більше про свого дорогого однокласника? То скажу! Товариш Стецюк тямить у малярстві, як баран у зорях! Трієчник нещасний! У школі навіть бублика не вмів намалювати, а тепер буде вчити мене, випускника столичного художнього інституту, як треба картини писати?!
– Псих! – зневажливо посміхнувся Стецюк.
Посмішка на побуряковілому обличчі вийшла неприродною, здавалося, що її хтось намалював на масці клоуна.
– Сам псих! – вигукнула Єва і прожогом кинулася за Адамом, який уже виходив із зали.
5
Після другої пари її покликали до комітету комсомолу. Сіроокий чоловік у сірому костюмі, з краваткою в косу смужку – сіре із блідо-зеленим, трохи нижчий від середнього зросту й трохи молодший від середнього віку, широко розкинув руки назустріч, ніби збирався обійняти свою давно не бачену симпатію. Його кирпате обличчя аж сяяло від радості.
– А ось і наша Єва, тільки без Адама та без глобуса, чи то пак яблука! Ти вчора так швидко чкурнула з виставки, що я й не вгледів, а відповідно й не встиг із тобою познайомитися. Тож будемо надолужувати згаяне. Василь. Василь Настюк. Кореспондент газети. Хотів би поговорити про картину…
– Про картину? Але я не художниця, не пишу картин. – Вона повернулася, щоб вийти з кабінету.
– Хіба тут хтось сказав, що ти малюєш? Але ж саме ти надихнула відомого митця на створення його малярського шедевру. Отже, ти його Муза. – Чоловік рішуче притримав її за лікоть і зачинив перед нею двері.
– Я? Надихнула? Вольського? Ви щось плутаєте! Він задумав цю роботу ще до того, як ми зустрілися.
– Невже? Аж не віриться. Щоб так написати, треба бути закоханим, так би мовити, в об’єкт зображення, і то закоханим по самісінькі вуха. Що, вгадав? Ну гаразд, не хочеш зізнаватися – не зізнавайся. Припустімо, не ти надихнула генія. Хто ж тоді, по-твоєму, виконав цю високу місію?
– Не знаю. Хіба обов’язково має бути хтось конкретний? Це ж відомий біблійний сюжет…
– Біблійний сюжет… Ясненько. Зрозуміленько. А Вольський часто читає Біблію?
– Звідки мені знати?
Чоловік посміхнувся. Почав говорити про те, що давно знає роботи Адама – помітив їх, ще коли той у художній школі навчався, а потім уже постійно шукав їх на різних виставках. «Єва з яблуком», на його переконання, найкраща на цій жіночій експозиції. Звісно ж, він не береться порівнювати біблійну Єву і, наприклад, Героя Соціалістичної Праці Ганну Старенько. Йдеться про рівень майстерності. А він у Вольського насправді високий – обдарованість, та й інститут столичний добре відшліфував той природний дар. Так написати! Яке прекрасне тіло на полотні! Яка грація! А який погляд! Ну просто Мона Ліза Леонардо да Вінчі. Дуже прикро за той інцидент, який учора стався. Мабуть, у Вольського та Стецюка якийсь давній, ще шкільний конфлікт раптом виліз, як шило з торби. Треба б підтримати талановитого автора, написати про нього. От він, Василь Настюк, і збирає відгуки друзів і шанувальників. Оскільки вона найбільш причетна до останньої роботи Вольського, то варто би почути і її. Чи знає вона, як виник задум написати саме цю картину? Скільки часу пішло на її створення? Як художник працював над нею? Як ставиться до натурниць? Чи багато в нього замовлень? Кажуть, що Вольський ще й ікони пише. Ні, Настюк у такі плітки не вірить. Це було б дуже дивно, бо не для того його держава в інституті навчала, у люди виводила, щоб він богомазом став та ще й займався цим у спілчанській майстерні. Але диму без вогню не буває. Чи не показував він Єві свої ікони? Чи завжди Адам такий колючий і вибуховий?