– Це не рукопис, а брехлива статейка…
– І як ти доведеш? Головне – запустити інформацію, а потім спробуй відмийся. Ти це не згірш за мене знаєш. Та й про те, що така правильна журналістка колись до чужої квартири залазила, а потім мітлою асфальт підмітала, її шановним читачам вельми цікаво буде дізнатися. Підкинемо їм смажений факт? Цс-с-с… Не перебивай – це ще не все. А як зреагує донька на те, що її рідна матуся продала її рідного татуся, а потім обкрутила Вітьку Шутка, який втріскався в неї по самісінькі вуха й готовий був навіть не свою дитину своєю визнати? Панна Іруся ж і досі вважає, що її татко вчитель із сусідньої області, від якого мама чогось накивала п’ятами, не прихопивши навіть прізвища й навідріз відмовившись від аліментів. От він, ображений, і подався кудись світ за очі.
– То от звідки ти дізнався про мене. Так, Віктор мене й справді любив, але я його не змогла. Тобі цього не зрозуміти.
– А я й не хочу розуміти. Навіщо напружувати мізки через те, що мені по барабану? Чужі проблеми мене абсолютно не обходять. Твоя донька повинна забути мого сина – це єдине, що мене наразі цікавить. Постарайся вже якось допомогти їй у цьому. А ні – зроблю так, що вона тебе забуде. Не просто забуде – зненавидить, зречеться.
– За що ти так? Що я тобі поганого зробила?
– І я тобі нічого поганого не зроблю… Едуард Зубков, щоб ти знала, чоловік поступливий, розважливий, навіть, можна сказати, добрий, іноді молочко бідним діткам із сиротинців дарує, на Миколая цукерками їх пригощає. Але якщо хтось стане на його дорозі, то хай начувається.
– Уже страшно…
– Не іронізуй! Ти навіть не уявляєш, скільки мені довелося покрутитися, як в’юнові на гарячій сковорідці, скільки треба було прогинатися, прикидатися, підігрувати, підмазувати, підсовувати, щоб отримати те, що я тепер маю. Поки ти «білі плями» історії заповнювала, скривджених захищала, гасла проголошувала та високо в небесах на крилах мрій літала, я робив реальне діло на реальній землі. І ось тепер, коли все нарешті пішло як по маслу, з’являється якась мала фіфочка, в якої ні кола ні двора, ні роду ні плоду…
– Вибирай слова, Едику! По-перше, моя Іринка – не фіфочка, по-друге, вона не любить масла, з дитинства його не їсть, тож можеш за нього не хвилюватися – не забере. А по-третє… По-третє, не смій, товаришу Зубков, ляпати своїм брудним язиком про мій рід!
– Ох які ж ми гонорові! Просто-таки графиня! Гаразд, поговорімо, як дорослі люди, до того ж давно знайомі. Розумієш, тут така справа. Я хочу закільцювати свій бізнес, створити єдиний безвідходний цикл: ферма, завод, крамниці. Заводи й крамниці в мене вже давно працюють, як годинниковий механізм. Зараз є на підхваті солідне фермерське господарство, а на верхах, в аграрному секторі, мій добрий приятель. Його донька нічим не гірша, а може, й краща за твою. У приятеля великі можливості, у його доньки – великі перспективи. А що у вас? Вибач за відвертість, але ти ж безбатченко й безхатько, з головою, повною сонця та вітру. І донька твоя така сама. Що вона може дати моєму синові? Як бачиш, мої карти відкриті.
– Відкрив би їх своєму Славкові.
– Якби цей ідіот слухався мене, то я б не витрачав часу на цю зустріч і на дурнувату розмову з тобою.
– А ти знаєш, мені завжди подобалися такі ідіоти. І в моєї Іринки це, мабуть, спадкове.
– Дивися, щоб не залишилася без свого дорогенького спадку!
– Як же ти далеко зайшов, Едику! І як далеко ми всі розійшлися…
– Тільки не намагайся витиснути з мене сентиментальну сльозуне-Єво не-Вольська! Я все сказав! Або – або! Крапка!
– Яка самовпевненість! Час покаже, хто з нас поставить крапку.
12
Едик Зубков помилявся – вона й Віктор ніколи не були одруженими. Що міг дати їй та її дитині закоханий хлопчик, повністю залежний від батьків, які, до того ж сприймали його закоханість як небезпечну хворобу, божевільний вибрик психіки? Після того, як вони обоє потрапили до міліції за вторгнення до Адамової майстерні, Шутко-старший ладен був убити її. Це ж вона, якась дурноверха та неврівноважена, підмовила його чемного та законослухняного Вітька на таку авантюру. Це через неї шановане прізвище «Шутко» знеславлено на весь інститут. Добре хоч, що та неслава не докотилася до вух його районного й обласного начальства. Бо для Бориса Шутка дуже, ну дуже важило, що воно, тобто начальство, про нього думає. Він же голова колгоспу, який навіть вищої освіти не має, все бере вродженою діловою хваткою та вмінням домовлятися з ким треба і як треба, а тому повністю залежить від начальницького ставлення до своєї персони.