Отож Шутко-старший зачекав, поки Віктор склав іспити за другий курс, а тоді забрав документи й перевів сина до аналогічного вишу на Львівщині – подалі від небезпечного об’єкта його божевільної юнацької закоханості. Віктора аж до осені посадили під домашній арешт і суворо покарали: жодного кроку з дому без дозволу батьків.
Та Вітькові якимось дивом вдавалося вислизнути з-під недремного ока домашніх наглядачів. Упродовж літа він кілька разів приїжджав до гуртожитку зі свого села, розміщеного десь на півдорозі між Луцьком і Рівним. Привозив то полуниці, то черешні, то вишні, сидів у кімнаті, де вона після закінчення навчального року зосталася сама, поглядав на її округлий животик і ковтав сльози. Він ревнував її, ненавидів Адама, страждав від нерозділеного кохання, не мав надії на взаємність, та все-таки вперто пропонував таємне одруження, втечу туди, де їх ніхто не знайде, на якусь комсомольську будову, скажімо, на Байкало-Амурську магістраль – він освоїть робітничу професію, буде розчищати трасу, виготовляти шпали, прокладати рейки або рубати ліс, за ударну працю отримає квартиру, в якій вони, всі троє, разом з їхньою дитиною, житимуть дружно та щасливо.
Вона дивилася на його вузенькі плечі, напівдитяче обличчя зі зворушливими рудими зірочками ластовиння і думала, що добре було б мати такого славного й відданого брата, але… Вона його не кохала. Та й який із нього будівник БАМу та глава сім’ї!
До першого вересня залишалося менше як місяць. Треба було оформляти академічну відпустку на рік, звільняти кімнату й вирішувати, де жити, адже незабаром вона буде вже не сама. Один раз навідалася їхня філологиня, кураторка групи. Худюща, як тараня, з перепаленим перекисом водню волоссям, накладними віями і, напевне, й грудьми, вона торочила щось про чайлд-фрі – новомодний рух за бездітність, який стає дедалі актуальнішим, адже наша маленька планета вже перенаселена, земля не може всіх прогодувати, і це може призвести до її загибелі. Мабуть, це був якийсь завуальований натяк. Зате комендант, Лідія Трохимівна, прозвана тіткою Льодею, яка милостиво дозволила необачній студентці перебути в гуртожитку літо, тепер щодня нагадувала про виселення, заводила співчутливі бесіди й радила, «по-материнськи, від щирого серця і з найкращими намірами!», відмовитися від дитини. У крайньому разі можна здати до будинку маляти з умовою, що колись, коли сама стане на ноги й облаштується в житті, забере її звідти.
Вона плакала й мовчала. Мовчала й подумки кликала Адама. Чекала на нього. Сподівалася, що ось якогось ранку прокинеться, а він поруч. Як тоді, коли вона грипувала. Та від Адама навіть звісточки не було.
За тиждень до початку навчального року, після чергової розмови про виселення (цього разу тітка Льодя оголосила суворий ультиматум), їй стало зле. Спустилася з другого поверху, щоб викликати «невідкладну», й у дверях наштовхнулася на Віктора. Тримав у руках важкеньку торбину, від якої струменів свіжий аромат стиглих папірівок. Слідом за Віктором зайшов незнайомець, якого однокурсник відрекомендував як свого двоюрідного брата Руслана. Віддалена подібність доводила, що вони й справді родичі, але Русланові десь під сорок – майже вдвічі більше, ніж Вікторові. Він, як з’ясувалося, давно працює фінансистом на одному з найбільших підприємств Луцька, має зв’язки з начальством, приятелює з потрібними людьми, от Віктор і попросив його допомогти з кімнатою в заводському гуртожитку.
Мабуть, Руслан багато чув про неї від свого до безтями закоханого брата. Нічого не розпитував, окинув з ніг до голови зацікавленим поглядом і підбадьорливо посміхнувся:
– Не дрейф, мала! Ніколи не буває так, щоб ніяк.
Вони відвезли її до жіночої консультації, лікарка дала направлення до пологового будинку – на збереження. Віктор попрощався і як у воду впав – не приїжджав, не писав, не телефонував. Руслан провідував майже щодня, приносив фрукти, про щось таємниче перешіптувався з акушеркою та медсестрами. Сусідки по палаті пасли його заздрісними поглядами: який статечний і турботливий чоловік!
Іриска народилася в середині вересня, семимісячною. Треба було залишитися ще майже на півтора місяці, щоб дівчинка набрала потрібну вагу.
Руслан приїхав забирати їх на таксі, з квітами для молодої мами та шампанським і коробкою чорносливу в шоколаді для медперсоналу.