— Ми просто живемо разом, — сказала Поліна.
— Та! — Лана махнула рукою і показала свої зуби з діамантом в іклі. — Зараз всі так просто живуть! Ну, ми розписані, хоча років два жили просто так, я матері і не казала.
— Та це мене Іра з собою запросила. Бо війна.
— А-а, — Лана хотіла зсунути брови, але вони не зсувались, — я з Бердичева. Там наче й нічого, ну пару раз щось таке летіло, казали люди, я забрала бабу, матір, тітку, а батька просила, а він каже — а гусенята? В інкубаторі вивів, то каже, хто з ними буде, я ж їх назад в яйця не запхну. Та й ото сидить там з гусенятами в шапці. Хочте, покажу?
Не чекаючи згоди, Лана потяглась за телефоном і, вправно уникаючи контакту екрана з довгими загостреними нігтями, показала фото шапки з гусенятами:
— Красіві, правда? — спитала вона. — Семеро вилупилось, одне здохло, то шість. Хай би тільки москалі туди не дійшли, бо жалко ж. Плюс Рябчик. Де я б його в переноску запхала?
— У нас втік пес вже тут.
— Приїхав аж сюди, щоб тут найти свій кінець. — Лана не шукала слів співчуття. — До речі, Боб зараз сам, ви знали? Але там внизу двоє є молодших. Одне миршаве таке, а другий — нічо так! — Лана визирнула поверх Ірусиної голови: — А он вони, йдуть!
Знизу спершу вигулькнув герб Одеси на капелюсі Боба, потім змучені Толікові очі, потім Альбин проділ на тлі темного волосся, потім лисина Піта, потім зачесане назад чорняве волосся над високим чолом молодого мужчини. Процесію завершувало поріділе русе волосся, яке обом дівчатам одразу здалося знайомим.
— Блядь, — сказала Поліна.
— Мстіслав, — сказала Іруся.
Лана нахилилась до Ірусі, яка сиділа ближче:
— Це — рускій! Боб його притяг. А отой другий — красівий, — вона примружила очі, — то Льоня, по-моєму, теж кацап. У кращому випадку — білорус.
— Диви-диви, — продовжувала Лана, — оця Альба так і крутиться коло вашого цього високого. Бачили?
— Вони колеги, — сказала Іруся.
— Ну так, розкажи мені. Одне другому не міша! — Лана з цікавістю визирала поверх Ірусиної голови.
— Треба піти привітатись, мабуть, — сказала Поліна.
— Тихо будь! — гаркнула Лана. — Хай самі йдуть, ми дами, ми сидимо!
Поліна все ж піднялась, а за нею встала й Іруся.
— Ой, дівчата, — зітхнула Лана і підвелась і собі.
— Хай! — Мстіслав вийшов перший з гурту і кинувся до жінок, як до давніх знайомих.
Іруся вичавила з себе посмішку. Лисий Піт підійшов до дівчат і поклав руку на Ланине плече:
— Я вже наче в Україні живу, — усміхнувся він. — Lanochkо, — він глянув на неї, — а ще — babka, mama і titka.
На слові «titka» Піт засміявсь.
— То на цицьки йому похоже, — пояснила Лана, — і то підходить моїй тітці, вона сама вся вихудла за ці тижні: ноги як патички, а цицьки є. Погано, що я в неї не вдалась, мені прийшлось за гроші робити, — Лана засміялась так, що до неї злісно повернувся Анатолій Степанович.
Тільки він був зайнятий ділом, а не просто тинявся палубою. Анатолій Степанович поки не міг нічого зловити, але старався. Він дивився вдалечінь сутінкового моря і думав не про морських чудовиськ, не про морську триметрову рибу, а про свій ставок на дачі і про дрібних карасиків.
— Снасті і риболовля — це просто для виду, — казав Боб, — просто аксесуар на яхті. Тут ніколи нічого не ловиться.
Анатолій Степанович так не вважав. Він щось крутив, виловлював, знов закидав, гиркав, коли біля нього хтось стояв, і не обмовився до жодної людини й словом.
— Оце пристрасть в людини! — захоплено казав Боб. — Я б його на роботу узяв!
Анатолій Степанович незворушно на нього цикав, він все одно не розумів, що Боб говорив. Боб розклав на палубі стола із наїдками: великий виноград, сир, фрукти, шампанське. Лана цмулила тільки шампанське, не одягаючись. Боб постукав вилочкою об келих, щоб привернути увагу, і заговорив:
— Друзі, я дякую всім вам, що знайшли час і можливість вийти сьогодні зі мною в море! Ми з вами тут зібрались не просто так, а щоб підсумувати наш захід з підтримки України! — на цих словах Мстіслав енергійно закивав, а Льоня опустив очі. — Ми тут із вами — єдина родина, а ворог більше за все боїться нашої з вами єдності.
— Ну, давай вже! — сказала Лана, закинувши до рота виноградину. — Кажи, скільки там назбирали?!
— Так, — поспішив Боб, — хочу наголосити, що ми з вами разом під час благодійної вечірки…