Ловити рибину кинулись дівчата. Лана, попри те, що вже накинула на себе білу сорочку, кидалась від одного ліхтаря до іншого і навіть один раз притисла рибину до себе, але та вислизнула разом із Ланиним яскравим нігтем.
— Lanochko! — кричав Піт. — Бережи себе!
Іруся з Поліною страхували рибину зі сходу і заходу. Зрештою, рибина змирилась зі своєю долею і, підстрибнувши кудись угору, шваркнулась об палубу і зомліла.
— Убийте її, дядьку! — жалібно закричала Іруся.
Рибині настав кінець. Анатолій Степанович з ножем в руці у світлі ліхтаря виглядав наче маніяк.
Боб якусь мить дивився на криваві руки Анатолія Степановича і на слизьку, вже мертву рибу, а потім, міцно вчепишись за рейки, перехилився через борт. Його знудило.
— Пітя, — сказала Лана, стоячи у криваво-білій сорочці, — я тобі казала, що треба щось їсти. Бачиш, Боба нудить, бо нахлебтався шампанським!
Пітя закохано і водночас шоковано дивився на Лану. Вона була без нігтя, у закривавленій сорочці, але щаслива.
— Lanochko… ти о’кей?
— Пітя! — сміялась вона. — Ох, якби ти знав, скільки я риби голими руками в Гнилоп’яті переловила! Стаєш отако-во, — Лана нахилилась і розкарячилась, — і ждеш! Бачиш, пливе — хапаєш!
Лана нахилилась над відром із льодом, засунула туди руки, кинувши оком на зламаний ніготь:
— Та, все одно у неділю записалася на манікюр. Наша жінка робить. Дівчата, дать контакт? У неї чоловік, сука така, остався в Криму тоді ще ото, переметнувся на їхній бік, знайшов собі якусь уродіну і там служе тепер, щоб він здох. А вона нічого, виїхала тепер сюда, ще й кота з собою привезла. Бєня звать. Дать номер, дівчата?
— Номер кота? — спитала Поліна. — Дзвони йому, що в нас є риба.
Гроші
Рибина з виряченими очима і вип’яченою нижньою щелепою лежала на помідорах, вкрита блискучою цибулею у солодкому томатному соусі. Анатолій Степанович сидів за столом і дивився на неї з ніжністю та гордістю, як батько дивиться на дочку у день весілля.
— Ти ж мені, Толя, напечатай фотографію. Я сусідові покажу! — Анатолій Степанович весь світився і ззовні, і зсередини. На щоки і красиво пострижені брови йому падало сонце.
За вікном колихалися віти оливкового дерева, посріблені прийдешнім літом. На тлі пісочних кольорів плитки, пагорба і дерева виділялась одна яскрава пляма — дупа Григорівни у червоному халаті. Вона (Григорівна), перехилившись через фонтан, копирсалась у свіжому перегної, висаджуючи помідори.
— Ось поїдемо ми, Толя, — почала мама, — а тобі остануться помідори.
— Як вродять, будеш возить на базар продавать, — сказав Анатолій Степанович і затрусивсь від беззвучного сміху. Він не зводив очей з рибини. — Лідо, давай уже, клич Григорівну, скільки риба її буде ждать?
— Та хай вже останній оно тикне, — сказала мама. — Толя, — вона обернулась до Толіка, — може, треба було цю рибу начальніку віддать?
Толік, весь блідий, сидів поза столом і зливався з білою стіною.
— Йому рибина не понравилась, — сказав він, згадавши, як Боба знудило від усього того видовища. Він згадав не тільки Боба, а й ту каюту, і таблетки, і Альбу, яка зайшла до нього, і до горла йому знов підступила нудота. Він понюхав свою руку, якою брав Альбу за потилицю, і йому здалося, що вона досі пахне її цитрусово-хвойними парфумами.
— Тебе з маленького захитувало, — сказала мама, — принести тобі ще води? У тебе зневоднення нема? Ану, дай я гляну на твої очі, чи не потухлі.
Мама встала з-за столу і нахилилась над Толіком. Той слухняно подивився вгору своїми печальними очима.
Зайшла Іруся, а за нею спустилась Поліна.
— Ого, — сказала Іруся, глянувши на рибу, — як гарно!
— Краса, — озвалась Поліна, і Толік стрепенувся й сів прямо.
— Що там з грошима? — спитав він.
— Поки ти валявся в каюті не при тямі, всі гроші поділили! — сказала Іруся, розставляючи тарілки. — Уявляєте? — вона звернулась до мами й Анатолія Степановича. — Половину грошей хотіли дати Мстіславу!
— І Льоні, — уточнила Поліна.
Їй згадалося високе Льоніне чоло, його ясні очі, і те, як він вибачався. У ньому була якась естетика білогвардійця, російського утікача, котрий ходить у чорному пальто десь темними паризькими вулицями і тужить за батьківщиною, ненавидячи її і водночас захоплюючись нею так, як мала дитина таємно обожнює батька-рекетира, який сидить у тюрмі.