— Тільки в останній день зайшла б?
— Тепер не знаю, — сказала Поліна, — якось воно все не так. Я тобі говорила, що всередині в мене пусто і чорно, і мені це все зараз абсолютно не треба.
— Але ж чомусь ти прийшла?
— Якби були інші обставини, — Поліна коротко глянула на Толіка. — А зараз я нічого не відчуваю.
— Я не прошу тебе ні про що, ходім, обіймешся з кимось кращим за мене.
Вони пішли вздовж дороги, відступаючи на узбіччя, коли повз проїжджали машини, і врешті прийшли до дуба.
— Його йди обійми, — сказав Толік, — дуби дають енергію й силу.
— У тебе що, Григорівна вселилась? — спитала Поліна, але пішла до дуба, притулилась до нього спиною, заплющила очі і знову вдихнула так глибоко, що і Толіку забракло повітря, ніби вона вдихнула його все.
Толік сів поруч на ще зелену траву. У траві повзали бджоли — там цвіли якісь білі дрібні квіточки. Він мовчав, даючи Поліні набратися від дерева сил.
Вона все стояла і стояла. Толік приліг, закинувши руки за голову. Високо в небі літав якийсь хижий птах. Толік ним не милувався, а думав про те, що десь зараз повзає, попискуючи, його майбутня жертва.
— Ну як? — заговорив Толік.
— Стало тільки гірше, — озвалась Поліна.
Вона сіла поруч. На сонці було видно, що в неї ще довші вії, бо їхні кінці були світліші. На правій брові у неї росло кілька зовсім сивих волосків, і за вухо з того ж боку вона заправляла срібне пасмо.
— Дивись, який птах, — сказав Толік, вказавши підборіддям у небо.
— Яке щастя не боятись нічого, що прилітає з неба, — сказала Поліна. — Так дивно думати, що ще недавно до таких щасливих людей належали ми.
— Знаєш, — сказав Толік, все ще дивлячись вгору, — я ж ні разу не чув тривоги і не бачив ніяких ракет, але вже не можу дивитись на літаки.
— Раніше війна якась була краща, — казала Поліна. — Прибігли якісь варвари, награбували, попалили, їх відбили, і вони повтікали. А тепер сиди, вслухайся в небо, бо десь летить якась хрінь, над якою працювали найкращі уми планети, щоб якогось прекрасного дня вона знялась у небо і тебе прибила. А потім знімайся з місця, перепаскуджуй собі все життя, біжи кудись, тікай світ за очі. Вже краще просто пережити раптову навалу.
— Або не пережити, — сказав Толік. — Поліно, лишайся тут.
— Я вдячна тобі за все, і я ж кажу, аби інші обставини…
— Наче мені ці обставини приємні.
— Новини дивився?
— Коли?
— Ну оце, поки ми не вдома.
— Одним оком.
— Що там?
— Наче нічого. Повітряна тривога в усіх областях.
— Куди впало?
— Не пишуть.
— Подивись.
— На ось, ти подивись, — Толік простягнув Поліні свій телефон.
— Та не можу, давай ти.
Толік відкрив телефон і подивився новини.
— Нічого такого, — сказав він.
— Добре, — відповіла Поліна і лягла поруч на траву, — іноді накотить таке лихе відчуття, що поки новини не гляну, дихати не можу.
Толік подумав, що йому іноді просто вже хотілось кінця світу, щоб більше не мучитись. Але вголос нічого не сказав. Тим більше саме зараз, коли Поліна лежала поруч, буяла весна, а попереду було спекотне довге літо, йому більше не хотілось кінця світу, а просто мріялося, щоб цей час із Поліною йому випав просто так, без того, щоб війна винищила все навколо, без страху чистого неба і без чорноти всередині. «Якби інші обставини», — сказав Толік сам до себе одними губами.
— Так шкода, що я не герой, — озвався Толік. — Чесно, думав і гриз себе за це.
— Якщо ти чекаєш, що я казатиму, що кожен на своєму місці…
— Я знаю, що ти не казатимеш, — відповів Толік, а потім встав і додав:
— Хоча могла б.
Григорівна тимчасом закінчила підв’язувати у фонтані помідори. До завдання вона підійшла творчо й винахідливо: знадобився старий карниз із підвалу, стенд від лампи, якісь два патика, підібрані при дорозі, шпиця від старої парасолі, кочерга, знайдена у дворі в бур’янах, і кілька палиць, обламаних з інжиру вітром. Все це разом являло собою довершену композицію, яку будь-який дослідник побуту легко б ідентифікував як дачне мистецтво кінця двадцятого століття.
— Красиво, — сказав Толік, зайшовши у двір.
— Коли буде евакуатор? — спитала Поліна, спершись на мертвого Хруща.
— Зараз подзвоню.
Толік відійшов і набрав якийсь випадковий номер, а потім підійшов до машини і сказав, що о сьомій приїде майстер.